Інтерактивні методи навчання як інструмент виховання підприємливості

Бобінська Ева

Чому слід навчати по-іншому?

1. Зміни, що відбуваються в суспільстві, є причиною безупинного впровадження інновацій у системі навчання, які, своєю чергою, впливають на суспільний розвиток.

Щораз очевиднішим стає той факт, що від доброї освіти залежить не лише доля окремо взятої особи, а й доля усього суспільства. Варто нагадати, що існує тісний зв’язок між рівнем освіти суспільства і зростанням національного доходу. Тому в усьому світі постійно росте зацікавленість ефективністю навчання, яка сприяє впровадженню багатьох освітніх інновацій. Необхідною умовою на сьогодні є перехід від консервативного навчання до такого, яке впорається з викликами XXI століття і поведе суспільство до змін, оновлення, нового трактування дотеперішніх проблем. Освіта не є мистецтвом заради мистецтва - вона повинна бути відповіддю на суспільні очікування: вчимо когось для чогось, із якоюсь метою. Вчитель повинен пам’ятати про те, що він працює не винятково для того, щоб представляти іншим готові рецепти, подавати як на тарілці акуратно приготовлені порції знань, а передусім для того, щоб мотивувати інших до мислення. «Не достатньо багато знати, щоб бути мудрим», - говорив ще давним-давно Геракліт.

Світ навколо нас невпинно вимагає креативності, ухвалення рішень, прийняття відповідного вибору, оцінювання людей, явищ, речей.

Те, чого тепер очікується від майбутніх працівників на багатьох посадах, - це перш за все вміння творити ідеї, вирішувати складні проблеми і швидко приймати самостійні рішення. Доброї пам’яті, критичного та логічного міркування, вродженого інтелекту вже не достатньо - необхідне творче мислення. Потрібно також розуміти й те, що інтелект - це певний потенціал, який часто залишається невикористаним. І лише ті матимуть шанс на успіх в житті, які вмітимуть відкрити в собі талант і вміло його продемонструвати. Реалії сучасного світу вимагають не лише володіння певними знаннями з даної тематики, а й створення певного бачення, визначення цілей, планування стратегії дій, передбачення наслідків і зауваження альтернативних рішень.

2. Школа не може бути постійно однаковою, вона повинна реагувати на виклики XXI століття. Сучасна людина живе в ритмі постійних змін і перетворень. Цивілізаційні процеси змінили темп нашого життя. Чергові покоління живуть щораз довше і щораз інтенсивніше, й освіта має бути пристосована до їхніх потреб. Усе частіше ми запитуємо про застосовність отримуваних знань. Екзистенціальний контекст освіти передбачає її тісний зв’язок з життєвою практикою, придатність знань як у щоденному, так і професійному житті. Вона повинна готувати молодих людей до нових ролей - креативних менеджерів, лідерів, які вміють залишати минуле позаду і творити краще майбутнє.

Натхнення інтелектуального розвитку учня - це виклик, який стоїть перед вчителем у реформованій школі. Мотивування учнів передбачає відхід від принципу «трьох З» - зазубрити, здати і забути.

У преамбулі програмних основ для польських гімназій було записано: «У гімназії вчителі вводять учнів у світ наукових знань; привчають їх до самостійності; допомагають їм у прийнятті рішення, що стосується напрямку подальшої освіти, і готують до активної участі в громадському житті». Освіта повинна «вводити учнів у світ науки, понять, тверджень і відповідних методів для обраних наукових дисциплін, пробуджувати і розвивати індивідуальні зацікавлення учня». Поруч із застосуванням пропонованих методів навчання потрібно віддавати перевагу тим, які ґрунтуються на самостійному вмінні учнів здобувати знання, а також спонукають їх до творчої активності, яка полягає в індивідуальному або груповому вирішенні проблем.

Ці формулювання вказують учителеві на необхідність підбору методів навчання та підготовку учнів до самостійності, відповідальності, активності й креативності.

Створення для учнів можливості навчитися вмінь ефективної комунікації та роботи в групах за завданнями є однією з основних вимог освіти. «Якість твого життя залежить від якості твоєї комунікації», - казав Зиґ Зіґлар. Уміння результативно порозумітися - це найважливіше джерело успіху в кожній сфері життя. Використовуючи інтерактивні методи, ми навчаємо дітей відповідних міжлюдських взаємин, розуміння, толерантності, відкритості.

Ніщо не відбиває бажання вчитися так, як нудьга і завдання, що виходять за рамки можливостей учня. Освіта є процесом, який охоплює учіння і навчання. Хоч багато залежить від особи, що вчиться, та її індивідуального стилю навчання, певною мірою відповідальність за результати, що їх досягає учень, і за кінцевий ефект усього процесу лежить на тому, хто його організовує.

Учитель не повинен знати всього, але може й повинен забезпечити своїх учнів основними вміннями, щоби зарадити собі в умовах реального світу, що бурхливо змінюється. Індіанське прислів’я говорить: «Дай мені рибу, і я матиму що їсти весь день. Навчи мене ловити рибу, і я матиму що їсти все життя».

Вчитель створює умови для того, щоб учень умів учитися, думати, шукати, вдосконалювати, спілкуватися, діяти й співпрацювати в колективі. Це зміна у дотеперішній ролі вчителя, і, як кожна зміна, вона вимагає часу. Вчитель виступає в ролі:

• особи, що організовує процес навчання, досліджує потреби, очікування, можливості учнів;
• особи, що узгоджує внутрішні потреби учнів з вимогами програми, яку вибирає сам учитель;
• особи, що створює умови для навчання, пошуку, відкриття, мислення, комунікації, дії та співпраці в групі;
• особи, що бере участь в емоційному обміні, який відбувається між учнями, групою, класним колективом;
• опікуна, за допомогою якого учні можуть вчитись активно і самостійно.

Організовуючи процес навчання, вчитель визначає тематику, цілі, передбачувані наслідки, способи перевірки й оцінювання досягнень учнів. Для реалізації визначених цілей він вибирає відповідні методи (поняття «метод» походить з грецької мови - від слова «methodos» (дорога до чогось) і означає спосіб, яким можна досягнути певної мети).

Особи, що навчають, повинні розуміти, що той самий зміст програми можна реалізовувати різноманітними способами й або заінтригувати ними учнів, або назавжди убити в них будь-яке зацікавлення до здобування знань і бажання вчитися. Від учителя, його винахідливості залежить вибір відповідного методу, який буде адекватний до змісту і можливостей учнів. Слід пам’ятати, що на одному уроці можна використовувати декілька методів, які взаємно доповнюються, підвищують привабливість занять і створюють учням нагоду для більшої активності. Застосування інтерактивних методів у навчальному процесі сприяє поглибленню здобутих знань, їх оперативності й стійкості. Діти повинні думати під час виконання розпочатих дій. Вони залучаються емоційно; вони є активними у сфері сприйняття, руховій, вербальній і емоційномотивуючій царинах. Разом з інтерактивними методами варто застосувати традиційні методи навчання - презентації, міні-лекції, повчальні розмови чи запам’ятовування фрагментів матеріалу з підручника.

Потрібно, однак, розуміти, що основною метою навчання майбутніх поколінь є наука самостійно мислити. І це не є жодним відкриттям, оскільки вже в античні часи мудрість розуміли як мистецтво неперервного ставлення питань і діалогу із самим собою.

3. В одному з юридичних документів UNESCO сформульовано важливу максиму: вчитися, щоб бути, щоб знати, щоб діяти, щоб жити спільно. Цей документ передував Рекомендаціям Європарламенту у справі європейських ключових компетентностей і був проголошенням освітніх цілей Європейського Союзу. «Ключові компетентності в навчанні впродовж життя (Європейські орієнтири)» від 18 грудня 2006 року визначають доцільність навчання, його застосованість і пристосування до світу, що постійно змінюється: «Навчання впродовж життя стало необхідністю для кожного громадянина. Ми повинні весь час розвивати наші вміння і компетентності не тільки для самореалізації й активної участі в житті суспільства, а й також для того, щоб з успіхом функціонувати на ринку праці, який зазнає постійних змін». Визначення «орієнтири» належить до пріоритетів, орієнтуючи на те, що необхідно освіті, яку розуміємо як нескінченний процес - змінний і динамічний.

Європарламент виділив вісім ключових компетентностей:

1. знання рідної мови;
2. знання іноземних мов;
3. математичні компетентності та базові науково-технічні компетентності;
4. інформаційні компетентності;
5. уміння вчитися;
6. соціальні та громадянські компетентності;
7. ініціативність і підприємливість;
8. культурна обізнаність та здатність до експресії (вираження).

Бачення ближчої до життя школи залишається ідеалом, а не конкретною і реальною метою освітньої політики. Щоб навчальна діяльність мала сенс, школа повинна готувати до життя у спільноті регіону, у рідній країні та Європі. Життєвий успіх учнів залежить від того, чи навчимо ми їх виконувати суспільні ролі, чи здобуватимуть вони ключові компетентності в дії. Навчання за допомогою інтерактивних методів, напр., методом проекту, породжує у молоді потребу ініціативності та підприємливості, а в майбутньому - активної участі в громадському житті. Вчитися, щоб діяти, - це один з найважливіших постулатів Євросоюзу і визначник якості роботи сучасної школи. Європейські ключові компетентності є інструментом у прямуванні до цієї мети.

Чим є інтерактивні методи навчання?

Кожен метод може реалізуватись як інтерактивний або ні. Все залежить від поведінки вчителя, який може дати волю певним реакціям учня або заблокувати їх. Так трапляється тоді, коли незадоволеними є певні умови комунікації з іншою людиною - тобто спроба «наздоганяти» її, пристосовувати сили і ресурси до її потреб і можливостей. Отже, що таке методи навчання?

1. Метод навчання - це спосіб, за допомогою якого вчитель керує процесом навчання для досягнення основних цілей у сфері інформації, умінь, установок.

2. Метод навчання - це раціонально запланована форма організації етапів навчання, яка створює визначену ситуацію та умови, в яких учень прямує у чітко визначеному напрямку відповідно до окреслених раніше вчителем принципів для досягнення мети, яку поставлив учень.

3. Метод навчання служить для здобуття і поглиблення знань, а також розвитку вмінь та навичок учня.

4. Інтерактивні методи - це група методів навчання, для яких характерним є те, що в процесі навчання активність учнів перевершує активність вчителя.

Перш за все ми повинні пам’ятати, що методи навчання є тільки інструментами, що служать для реалізації свідомо визначених цілей. Тому ми повинні мати чітку картину того, куди ми прямуємо, чого ми хочемо досягти, чого ми хочемо навчати, які цінності ми передаємо, які знання і вміння повинен мати наш випускник.

До цих питань варто повертатися час від часу вже в процесі навчання, щоб безперервно поглиблювати свідомість того, куди прямуємо, і не втратити з поля зору задекларованих на початку цілей. Варто також задуматися, чи те, що вчитель робить під час занять, справді наближає учнів до досягнення того, що освіта має намір зробити. Те, які освітні цілі ми формулюємо, залежить значною мірою від наших учнів і від нас самих. Пам’ятаймо, що своєю поведінкою ми моделюємо поведінку учнів. Адже навчання повинно відбуватись у результаті активності обох залучених сторін. Учитель має докласти зусиль, щоб створити якнайкращі умови для активності учнів - зокрема через конструювання спонукальних завдань, які пробуджують креативність і приносять цінний навчальний досвід.

Учителеві в досягненні цілей допоможе застосування різноманітних методів навчання. Їх можна згрупувати залежно від бажаних ефектів:

• методи, що зосереджуються на вміннях критичного мислення, умовиводи, аналізи, оцінювання й узагальнення фактів. Для реалізації цього виду цілей може послужити: мозковий штурм, SWOTаналіз, ПНЦ, лекція з презентацією і робота з текстом-джерелом.
• методи, що сприяють формуванню відповідальності, проведенню й оцінюванню вибору, а також прийняттю рішень з повним усвідомленням наслідків. Корисними для нас будуть: «дерево прийняття рішень», методи дискусії (дебати, «шість капелюхів», «критерійний покер», дискусія на бали, метаплан).
• методи, що розвивають уяву, ґрунтуються на емоціях і переживаннях учня, а також створюють нагоду до дії: драма, моделювання, рольова гра, «Асоціативний кущ», ментальні карти.
• методи, які добре відомі й часто застосовуються, - лекція з презентацією, робота з текстом-джерелом, співпраця й робота в малих групах, експертні групи, зупинки з завданнями, а також останніми роками - проект.

Яким чином реалізовувати інтерактивні методи?

Реалізація цих методів вимагає відкритих відносин між особами, залученими до процесу навчання. Вони становлять основу атмосфери довіри, в якій учні можуть пробувати ризикувати в інтелектуальному та практичному вирішенні проблем у співпраці з іншими. Відповідні міжособистісні контакти істотним чином впливають на реалізацію завдань учнями. Дбаючи про цей аспект роботи з учнями, ми повинні присвятити відповідну кількість часу на обговорення ходу завдань після їх закінчення. Це має бути час, присвячений роздумам на цю тему та її обговоренню. Обговорення може бути розпочате в малих групах, а потім продовжене на перед усім класом.

Пам’ятаймо, що питання, яких ми навчимо, мають бути представлені у формі проблем - тобто випадків (явищ, процесів) справді істотних, які фокусують у собі конфлікти, що мають багато можливих варіантів рішень. Учні повинні досліджувати ці проблеми, приймати рішення, пов’язані з вибором варіантів, і, якщо це лише можливо, перевіряти прийняті рішення в умовах, найбільш наближених до реальних.

Вибір конкретного методу, а також спосіб його реалізації залежить від того, з якою групою учнів ми працюємо. Адже кожна група є інша (щодо зацікавлень, потреб, можливостей). Отже, ми повинні пізнавати учнів - зокрема через розмови з ними, спостереження й обмін думками з іншими вчителями. Крім цього, на вибір методу мають вплив такі фактори, як кількість учнів у класі, попередній досвід учнів, матеріальне середовище (напр., розташування меблів у класі).

Опис методів, які активізують навчання

Навчанню сприяють такі ситуації, в яких молодь може розмовляти, обмінюватись думками і досвідом, а також випробовувати результати своїх роздумів на практиці - у дії. Отже, існує потреба застосування таких методів навчання, які вимагають від учнів активності - напр., вербалізації своїх думок і комунікації з іншими особами, групового або індивідуального вирішення проблем, планування та організації. Цих цілей ми можемо досягти, використовуючи під час уроку описані нижче методи.

Драма

Метод драми відомий ще за іншими назвами - розігрування сценок, рольова гра. Ці терміни використовуються паралельно як рівнозначні.

Термін «драма» має два значення - давніше, що визначає вид сценічного твору кінця XVIII століття, і сучасне, що характеризує специфічні заняття, які мають на меті розвиток (у широкому розумінні цього слова) індивідуальності молодої людини, її виховання.

Драму як метод навчання часто описують як інструмент, що полегшує практичний розвиток суспільних умінь - таких, як: ведення переговорів, прийняття рішень, спілкування та ін. Драма є таким видом занять, у якому проблема вирішується через участь у драматичній дії, найчастіше імпровізованій. Педагог ставить проблему, яку слід вирішити, учні пробують її вирішувати драматичними методами, що їх подає вчитель. Учитель вигадує драматичний сюжет, і учні доповнюють його своїм баченням світу, перевтілюються в осіб або набирають певних рис уявних постатей, виражають ці риси у розмові й поведінці, які мали б місце, якби вони були цією особою.

Драма - це не забава, а творча робота, яка повністю втягує людину, її емоції, інтелект, тіло й уяву, допомагає краще зрозуміти світ, налагоджувати контакти з людьми, підготуватися до життя в суспільстві.

Чому варто застосовувати цей метод на заняттях?

Метод драми особливо придатний на заняттях, які повинні розвивати суспільні вміння та навички.

Розігруючи сценки, учасники шукають найвлучнішої реакції в даних ситуаціях. Вони мають нагоду опрацювати декількох способів поведінки, оцінити їх і знайти найбільш ефективний спосіб. Використовуючи цей метод, ми даємо учням шанс вчитися в дії.

Інсценізація

У педагогічній практиці використовують такі поняття: розігрування ролей, моделювання, суспільні, освітні ігри, рольові ігри, - і часто вони використовуються взаємозамінно. Кожен з цих термінів означає певний специфічний спосіб залучення учасників занять, характеризується певною організаційною процедурою. Але об’єднує їх усі те, що вони дають змогу групі, яка бере участь у заняттях, переживати почуття та перебувати в ситуаціях, схожих на ті, що відбуваються в реальному житті. Суть полягає в тому, щоб уявити певну подію і дати можливість учасникам опинитися в ситуації іншої особи.

Ведучий пояснює контекст ситуації, яку потрібно відтворити, або пояснює хід гри. Він стисло тлумачить її мету, призначає ролі або проводить жеребкування, іноді роздає реквізит, обумовлює деталі й дає сигнал про початок вправи. Коли учасники виконують ролі, ведучий виступає виключно як глядач - не коментує, не підказує, старається якомога стриманіше виражати свої емоції. Після закінчення вправи ведучий просить учасників зайняти свої місця та висловити індивідуальну реакцію, що стосується їхніх вражень і спостережень, обговорити спосіб, яким вони переживали цей досвід. Добре було б також підвести підсумки, що стосуються даної ситуації.

Ця техніка пригадує дитячу гру «так, ніби». Після гри проводиться аналіз того, що відбулося. Це дає учасникам змогу краще зрозуміти механізми, які управляють людською поведінкою. Під час гри можемо спостерігати за мовою тіла, вербальним спілкуванням, задуматись над тим, з яким ставленням починаємо грати дану роль. Виконуючи роль, маємо можливість отримати цінний досвід, бо можемо перевірити свої реакції й поведінку в контексті щоденної ситуації. Бачимо наміри, пріоритети, цінності, спосіб побудови взаємовідносин з іншими. Ця техніка іноді дає можливість краще зрозуміти зовнішній і внутрішній світ з перспективи іншої людини, зрозуміти поведінку та думки інших.

На початку занять ведучий повинен створити атмосферу безпеки та взаємодовіри в групі. Не можна нікого змушувати до виконання ролі. Підкресліть, що «лабораторні умови» (тобто факт, що глядачі стежать за акторами), безперечно, впливають на їх поведінку. Також поясніть, що все це тільки гра. Після завершення вправи необхідно допомогти всім акторам «вийти» з ролі. Для цього необхідно з ними порозмовляти, запитати, як вони почувалися в даній ролі, чи їм було легко мислити та реагувати, як інша людина; як вони оцінюють ситуацію, яку відігравали.

Моделювання

Моделювання є методом навчання, що дає групі можливість здобувати досвід, наближений до такого, який загалом є результатом дій у суспільній реальності.

Цей метод є моделлю (спрощеним представленням) дійсності. Він уможливлює тренування поведінки та вмінь, а також аналіз явищ (процесів) у безпечних умовах, без тих наслідків, які трапляються в реальних життєвих ситуаціях.

Участь у моделюванні активно залучає учнів і активізує вміння робити висновки. Цей метод може використовуватись для інсценізації будь-яких дій і заходів - напр., виборчої кампанії, судового процесу, засідань якогось органу (скажімо, парламенту).

Моделювання опирається на певних довільно прийнятих принципах, що складають основу сценарію. Вони вказують на те, які ознаки дійсності ми визнали важливими, а які оминули. Це певною мірою залежить від детальності сценарію. Можна сказати, що чим більш докладним є сценарій моделювання, тим дійсність є більш модельованою.

Назвімо цілі, яких можна досягнути через моделювання.

В процесі занять учні можуть спробувати себе в безпечних умовах у різних ролях, пов’язаних з участю в громадському житті. Це можуть бути ролі, ближчі майбутньому досвіду учнів, або більш віддалені, але такі, що пробуджують уяву і розвивають здатність співпереживати.

Крім особистого досвіду, пов’язаного з участю в моделюванні, учні мають також нагоду для системного аналізу відтворюваних суспільних процесів. Елементом аналізу (так, як у випадку драми) повинні також бути індивідуальні емоції учасників, сприйняття їх поведінки іншими особами, а також розвиток групового процесу, оскільки в процесі моделювання учні працювали в групах. Це дає змогу додати до переліку потенційних цілей можливості поглиблення знань про себе самого, а також про динаміку групи, в якій працює особа.

Дерево прийняття рішень

У кожній ситуації, яка вимагає прийняття рішення, рано чи пізно приходить момент, коли необхідно вибирати один з альтернативних способів дії. Безперечно, бувають такі рішення, які не вимагають довгих роздумів. Що з’їсти на сніданок? Коли пробудитись, щоб не запізнитись на роботу? Який фільм переглянути? Але є важкі рішення, які призводять до різних наслідків. Людина вагається, не знає, що вдіяти. Іноді здається, що існує тільки один вихід, а часом є так багато різних варіантів, що аж важко вибрати. Якби про ці варіанти була повна інформація, то комп’ютер міг би вирішувати замість нас. На жаль, у житті ми змушені передбачати та прогнозувати. Чим менше відповідей, тим важче прийняти рішення. І хоча більшість рішень приймаємо на основі емоцій та інтуїції, власних цінностей та норм, - усе одно намагаємось ґрунтовно продумати все.

Метод «дерева прийняття рішень» є графічним зображенням процесу аналізу прийняття рішення. Цей метод розвиває вміння вибирати і приймати рішення з повним усвідомленням усіх його наслідків. У графічній формі представлені всі основні елементи процесу прийняття рішення. Дерево прийняття рішень показує, як важливо спочатку зібрати інформацію, відокремити важливе від другорядного та знайти недоліки в проблемній ситуації.

Схема «Дерево прийняття рішень»:

Схема (за Rogera LaRausa та Richarda C. Remy’ego)

Робота в групі

Робота в групі полягає у створенні в шкільному класі сприятливого для навчання середовища через створення ситуацій, що дають можливість учням досягати мети завдяки співпраці з одночасним обмеженням суперництва.

Кооперативне навчання є незвичайним методом. Воно є ідеєю, метою якої є створення таких умов, щоб різні методи навчання, застосовувані вчителем, могли дати кращі результати. Можна таким чином підготувати, напр., проект, основним елементом якого буде взаємодія учнів у групах, які працюють над вирішенням якоїсь проблеми чи спільного заходу (тобто кооперативне навчання). Така співпраця є чимось природним, навіть необхідним у процесі реалізації проектів.

Навчання є значною мірою суспільним процесом, тобто таким, що відбувається завдяки контактам з іншими людьми. Основою навчання і розвитку людини є успіхи, яких вона досягає завдяки співпраці з іншими людьми. Своєю чергою, партнерство є результатом комунікації з використанням мови. Мова відіграє дуже важливу роль у здобутті й структуруванні інформації та досвіду шляхом відбору з-поміж іншої інформації чи досвіду.

Дійсність у типовому шкільному класі виглядає так, що учні швидше змушені змагатися між собою, ніж співпрацювати. Суперництво випливає з традиційної моделі навчання, в якій учні індивідуально засвоюють подані вчителем знання і за результати своєї роботи теж оцінюються індивідуально. Таку ситуацію можна здолати, пропонуючи модель, у якій учні здобувають знання самостійно, співпрацюючи з собою в групах. Успіх групи залежить від успіху кожного її учасника. У таких умовах учні допомагають одне одному. Діяльність у групі уможливлює також розвиток низки вмінь і навичок, пов’язаних із взаємодопомогою, а також покращує відносини між учнями. Це, своєю чергою, сприяє ефективній реалізації завдань, над якими працює група, а внаслідок цього відбувається ріст самооцінки й підвищення шкільних досягнень учнів.

Спосіб утворення команд (методом жеребкування або згідно з визначеними критеріями), які будуть пізніше обмінюватись результатами своєї роботи, повинен залежати від цілей завдання. Якщо необхідно створити робочі команди, які повинні опрацювати щось нове, краще дозволити учасникам самостійно вирішувати, де вони будуть працювати, керуючись власними симпатіями і спільним досвідом.

Робота в малих групах дає більшу свободу, дозволяє постійно обмінюватись думками, реагувати на те, що говорять інші, краще розуміти проблеми, ефективніше використовувати час. Не всі учасники проявляють активність та висловлюються y великих групах. Малі групи створюють таку можливість для несміливих осіб.

«Мозковий штурм»

«Мозковий штурм» - це метод, який дає змогу за короткий час отримати велику кількість різноманітних рішень якоїсь проблеми. Його можна застосовувати тоді, коли ми зацікавлені у пошуку практичного вирішення даного питання і втіленні нашого задуму в життя, а також у тому випадку (що під час уроку трапляється частіше), коли ми хочемо спонукати групу до творчого мислення, показуючи, як багато існує різноманітних рішень поставленої проблеми.

«Мозковий штурм» був запропонований у 1960-х роках Алексом Осборном як техніка, що розвивала винахідливість у вирішенні технічних проблем та питань, пов’язаних з управлінням великими підприємствами. Автор сформулював її так: «Група людей використовує свій інтелект для проведення творчої атаки на конкретну проблему і робить це в стилі “командос”».

Цей метод дає можливість зняти всі гальма, що стримують людей перед використанням усього ресурсу наявної інформації. Ця ознака «мозкового штурму» є особливо важливою в школі, в якій зазвичай діють дуже сильні механізми як зовнішньої (очікування від учнів правильних відповідей), так і внутрішньої («я не скажу нічого вартого уваги») цензури.

Алекс Осборн, формулюючи принципи «мозкового штурму», хотів мінімізувати вплив як внутрішньої, так і зовнішньої цензури, яка у багатьох випадках є причиною відмови людей від вираження власних ідей.

Під час творення нових рішень ми маємо справу з проблемним мисленням. Його можна поділити на дві фази: фазу створення гіпотез і фазу їх оцінювання. В обох цих фазах ми маємо справу з впливом внутрішньої цензури. Ідею, що саме приходить нам у голову, хоча ще повністю не сформовану, ми вже піддаємо оцінці, в результаті якої вона відкидається на самому початку або приймається і піддається дальшій обробці. Ці фази в цілому співіснують і чергуються з собою, тому важко їх розділити і виключити фазу оцінювання. Внутрішня цензура стримує нас від того, щоб скористатися неточними, інтуїтивними знаннями, які є дуже корисними у творенні нових ідей

Легше впоратися з зовнішньою цензурою, тобто коментарями й оцінками інших, що зробив Осборн шляхом встановлення відповідних принципів участі у «мозковому штурмі». Передбачення осуду суспільної думки часто стримує нас перед тим, щоб поділитися нашими думками з іншими. Ми боїмося несхвалення, вважаємо, що скоєння помилок знизить наш престиж в групі. Тому відтермінування у часі фази оцінювання ідей може спричинити підвищення відчуття безпеки в групі й на короткий час вимкнення зовнішньої цензури.

«Мозковий штурм» дуже спрощено можна поділити на три етапи:

• формування ідей;
• оцінка або аналіз представлених ідей;
• застосування ідей в обговорюваних проблемних ситуаціях.

Варто зауважити, що третій з цих етапів скоріше за все є не інтегральною частиною «мозкового штурму», а часом використання його результатів.

Основні переваги «мозкового штурму»:

• В його результаті виникає багато високоякісних ідей. Надихаючи один одного, учасники занять приймають набагато більше рішень, ніж їм вдалося б виробити, якби кожен працював індивідуально.
• Сприйняття всіх ідей зменшує небезпеку проґавити цінне рішення.
• Метод підсилює креативність групи, навчаючи водночас слухати один одного і стримуватись від критики чужих висловлювань.
• Цей метод легкий у застосуванні, не вимагає технічного обладнання і спеціальної підготовки.

Недоліком «мозкового штурму» (і водночас перевагою) є те, що його успіх залежить від необхідності залучення всієї групи. Якщо ми маємо справу з групою, яка з якоїсь причини не хоче брати участі в заняттях або її члени вважають, що не мають ідей, якими могли б поділитися з іншими, то може дійти до ситуації тривалих роздумів.

«Мозковий штурм» усього лише започатковує певний процес, у результаті якого ми отримуємо перелік ідей, але нам ще далеко до готових рішень. На групу чекають подальші дії: встановлення критеріїв вибору, вибір корисних для реалізації цілей групи ідей, а також робота над ними таким чином, щоб вони могли бути втілені у життя.

ПНЦ (або «переваги, недоліки і те, що цікаве»)

• переваги - це всі плюси ідеї, концепції, обраної можливості;
• недоліки - це всі мінуси, тобто негативні сторони;
• те, що цікаве, передбачає питання, які викликають зацікавлення (наприклад: «цікаво, що було б, якби...»).

Дана техніка допомагає сконцентровувати увагу. Учасники обговорення по черзі зосереджуються (на короткий час, найдовше на 2-3 хвилини) на всіх трьох питаннях. Слід відкинути упередженість та емоції й почати ґрунтовно досліджувати питання. Під час обговорення ми не оцінюємо, не говоримо, що краще, а що гірше. Намагаємося розглянути проблему з усіх сторін, не відкидаємо гарячково нових ідей та думок. ПНЦ допомагає провести всебічний аналіз проблеми. Цю техніку використовують тоді, коли є підозри упередженої реакції.

SWOT-аналіз (аналіз СВОТ)

Техніка, яка називається «аналіз СВОТ», широко використовується y менеджменті. Вона допомагає провести внутрішній і зовнішній аналіз організації в процесі планування, особливо y стратегічному плануванні, коли необхідно визначити діагноз процесів та структур і передбачити майбутній стан речей (оцінити шанси на існування, спроектувати розвиток).

Скорочення СВОТ (англ. SWOT) - це перші літери чотирьох англійських слів:

• STRENGTHS (сильні сторони)
• WEAKNESSES (слабкі сторони)
• OPPORTUNITIES (можливості)
• THREATS (загрози)

Оцінюючи сильні й слабкі сторони нашої ситуації, звертаємо увагу на внутрішній стан речей, тобто людський потенціал (вік, освіту, кваліфікацію, здібності тощо), матеріальні засоби (обладнання, будинки, територію тощо), час (скільки потрібно часу, чи швидко можна щось зробити тощо) та інформацію (доступність, актуальність тощо).

Коли розглядаємо можливості й загрози, беремо до уваги все, що стосується зовнішньої ситуації. Це означає, що ми оцінюємо оточення, аналізуємо всі сфери, аспекти, тенденції, явища, установи і заклади та взаємовідносини з ними (розглядаємо політичні, економічні, суспільні, культурні, технічні та освітні фактори).

Графічний запис ступенів аналізу виглядає так:

Дана техніка використовується тоді, коли проблематика занять пов’язана з роздумами над впровадженням певних змін або якщо необхідно оцінити прийняте рішення.

Можна запропонувати, щоб кожен учасник самостійно провів аналіз СВОТ. Цю техніку також використовують для роботи в групі. Члени групи спільно аналізують проблемну ситуацію. Можна створити чотири команди, кожна з яких працюватиме над одним із чотирьох питань аналізу.

Приклади питань, які можна розглядати за допомогою аналізу СВОТ:

«Автономія учнівського самоврядування»

«Започаткування тісного співробітництва між учителями й батьками»

«Пристосування законодавства країни до вимог Європейського Союзу»

«Сільське господарство в ситуації інтеграції країни з Європейським Союзом»

«Співробітництво між школою й місцевим середовищем»

«Інтернет - вікно у світ»

Учасники вчаться, що перед тим, як прийняти рішення, необхідно розглянути всі «за» і «проти»; вміють подати відповідні аргументи, які підтверджують їхню позицію.

Що слід узяти до уваги:

• «Сильні сторони» та «можливості» повинні показати всі позитивні аспекти. «Слабкі сторони» та «загрози» звертають увагу на негативні аспекти ситуації.
• Важливо відшукати рівновагу між позитивними й негативними аргументами. Це допоможе уникнути перебільшеного оптимізму або песимізму.
• Необхідно чітко формулювати всі думки.
• Аргументи впорядковують від найсиль- нішого до найслабшого. Після обговорення необхідно залишити найсильніші аргументи на завершення. Це «козирна карта», яку слід підготувати і мати під рукою, якщо намагаємося когось переконати.

«Пазли» (інші назви: «Ажурна пилка», експертні групи)

«Пазли» - це техніка групової роботи, яка допомагає активізувати всіх учасників. Кожен здобуває інформацію завдяки самостійній роботі з першоджерелами та співпраці з іншими учасниками. Така організація роботи дає змогу залучити слабших учнів або таких учасників, які невпевнено почуваються в групі. Дану техніку варто використовувати при введенні нових тем або на підсумкових заняттях. Вона вчить вибирати з тексту головний зміст і відповідати за успіх групової роботи.

1. Ведучий об’єднує учасників y команди. Слід створити стільки команд, на скільки частин вдалось поділити матеріал, з яким вони працюватимуть. Однак найоптимальніший варіант - стільки команд, скільки учасників у групі. Кожен член команди отримує свій номер. Цей номер вкаже йому команду, в якій він працюватиме y наступному етапі. (5 хвилин)

2. Ведучий роздає поділений на частини текст. Команда І отримує першу частину, ІІ - другу частину, ІІІ - третю, і так далі. (5 хвилин)

3. Кожен учасник спочатку самостійно ознайомлюється з текстом, підкреслює в ньому те, що вважає за найбільш істотне. Після цього група розмовляє на тему прочитаного тексту і спільно визначає головний зміст. (15 хвилин)

4. Згодом учасники переходять до нових команд (експертних команд), кожна з яких складатиметься з одного представника першого складу команд. Експерти розповідають про те, чого вони навчились y своїх попередніх командах. Члени команд уважно слухають кожного експерта по черзі, роблять нотатки. (15-30 хвилин)

5. Всі повертаються до своїх попередніх груп і під час розмови на тему опрацьованого тексту створюють плакат, який ілюструє цілий обсяг матеріалу. (15 хвилин)

6. На завершення з метою перевірки рівня засвоєння матеріалу можна запропонувати учасникам короткий тест. (10 хвилин)

Перцепція відіграє дуже важливу роль у процесі навчання. Мозок діє як самостійна інформаційна система, що постійно поповнюється. Візуалізація використовує природне вміння мозку створювати сфери різних станів речей. Малюнки допомагають краще запам’ятати, активізують та інтегрують функції двох півкуль головного мозку. Графічні символи дають змогу систематизувати інформацію. Вони ілюструють складність процесу мислення.

Карти асоціативних зв’язків («Асоціативний кущ»)

Ця техніка найчастіше використовується як розминка, яка служить для визначення сфер спільних значень. Вона ілюструє потенційну багатозначність функціонування понять - навіть таких, що найбільш очевидні. Прийом «Асоціативний кущ» можна використати як допомогу при формулюванні визначень.

Учасники можуть виконувати вправу індивідуально, в парах або в малих групах.

Посередині аркуша паперу записуємо термін, від якого відходять промені. На кінцях променів записуємо вираз, який викликає в нас асоціативні зв’язки з основним терміном. Від цих виразів можна також намалювати промені й записати чергові асоціації. Промені можуть розгалужуватися.

Карта асоціативних зв’язків допомагає впорядкувати думки. Техніка активізує всіх учасників занять - кожен має можливість зробити особистий внесок y виконання завдання. Ведучий може побачити, як учасники розуміють значення терміна.

Під час вправи ми не оцінюємо асоціативні зв’язки; записуємо все, що спаде на думку. Вчитель тільки визначає час на виконання вправи. Після того, як карта вже готова, ведучий використовує її, щоб пояснити обговорюване питання або спільно запропонувати визначення терміна.

Ментальні карти

Ментальні карти (з англ. mental maps або mindmaps) - це одна з технік навчання, яку запропонував Тоні Бузан, всесвітньо відомий авторитет y галузі творчого мислення. Дана техніка полягає y візуальному опрацюванні вибраного питання з використанням малюнків, схем, гасел та символів.

На думку автора, ментальні карти допомагають y створенні нотаток та організації матеріалу, який необхідно запам’ятати. Дану техніку можна застосувати, готуючись до публічного виступу, пишучи статтю, плануючи збори або укладаючи конспекти занять і заходів.

Техніку ментальних карт варто вживати для визначення певних понять або початку обговорення нового матеріалу (тема, розділ, модуль). Вона допоможе вчителю зорієнтуватися щодо цього, що учні знають або думають на цю тему. Ментальні карти можна завжди використовувати в ситуаціях, коли необхідно думати, запам’ятовувати, планувати та творити.

Запропонуйте учасникам підготувати текст, який необхідно запам’ятати. Скажіть учасникам, щоб вони підкреслили y ньому звороти-ключі, які найкраще передають головний і другорядний зміст, збуджують уяву, викликають асоціації. Слова, пов’язані з яскравими образами, які можна викликати в нашій свідомості кожної миті. Найкраще для цього підходять іменники або дієслова, які легко доповнити прикметниками або дієприкметниками. Вони допомагають скеровувати мислення y правильному напрямку. Бузан назвав такі слова «ключами» або «гачками», тому що вони легко поєднуються з іншими і надають можливість пригадати прочитаний текст.

Після того, як учасники прочитали текст і вибрали ключові слова та звороти, поясніть, як створити ментальну карту.

Кроки створення ментальної карти:

1. Покладіть аркуш паперу горизонтально.
2. У центрі малюємо кольоровий малюнок, який буде символізувати суть питання (Конфуцій сказав: «Один малюнок вартий більше, ніж тисяча слів».)
3. Від малюнка проводимо лінії-промені, які завершуються словами-ключами.
4. На кожній лінії записуємо тільки одне слово або зворот.
5. Пишемо виразно, друкованими літерами.
6. Біля слів або зворотів-ключів робимо інші малюнки-символи, які стимулюють роботу двох півкуль головного мозку, привертають погляд та допомагають запам’ятовувати.
7. Після цього малюємо розгалуження на кожній з ліній та записуємо чергові вирази або звороти, які викликають асоціації з даним словом-ключем.
8. Якщо використовувати кольорові фломастери, вони додатково стимулюватимуть праву півкулю та допомагатимуть y запам’ятовуванні.
9. Не потрібно довго думати над тим, де розташувати кожен з елементів. Це не має значення. Головне - записати все, що нам спаде на думку y зв’язку з заданою темою.
10. Ментальна карта не є завершеним витвором. Пригадавши щось, можемо його дописати в будь-який момент.

Методи, які досі часто застосовувались у процесі навчання, - це лекція, робота з текстом-джерелом або дискусія. Їх вважають традиційними, перевіреними навчальними методами, а в деяких ситуаціях просто необхідними (особливо тоді, коли за короткий час ми хочемо передати якнайбільше інформації). Однак часте використання давніх методів призводить до того, що вони стають «нудними», нецікавими і малоефективними.

На одному уроці можна використати декілька методів, що взаємно доповнюють один одного, підвищують привабливість і створюють учням нагоду для прояву активності. Лекцію або роботу з текстом-джерелом можна підсилити і покращити іншими інтерактивними методами, застосовуючи різноманітні відповідні до теми навчальні засоби: карти, репродукції, презентації, фільми. Потрібно, однак, пам’ятати про вибірковість і прозорість цих засобів.

Лекція з презентацією

Лекція є запланованим і структурованим словесним представленням якогось питання. Незважаючи на багато можливих її різновидів, про які буде мова далі, це метод, який загалом визначає слухачам роль пасивних одержувачів, а викладачеві - активну роль надавача інформації. Наслідком пасивності слухачів є те, що через певний час вони відчувають втому, яка заважає їм зосередити увагу на словах викладача, а тим самим зрозуміти знання, якими ділиться викладач. Успіх лекції значною мірою залежить від того, наскільки довго викладач зуміє зосередити увагу слухачів та розбудити їхнє зацікавлення обговорюваними питаннями. Це залежить, між іншим, від віку слухачів та їхнього вміння сприймати, а також від способу підготовки презентації. З огляду на те, що лекція вимагає від слухачів зосередження уваги на доволі одноманітній діяльності слухання, вона не може бути визнана найкращим методом навчання в початковій школі. Учні в цьому віці не в стані протягом тривалого часу зосередитися на словах викладача. Повсюдно вважається, що ефективність лекції підвищується в середній школі, а повною мірою її переваги можуть бути використані лише на рівні вищої школи. Незважаючи на викликані цим обмеження, лекція як один з багатьох методів навчання за певних умов може ефективно застосовуватися вчителями у початкових та середніх класах.

Лекція може виявитися дієвим методом, якщо метою вчителя-викладача є, наприклад, ознайомлення учнів з певною загальною проблематикою або її підсумок.

Коротка лекція може також бути вступом чи підсумком питань, основна частина яких викладатиметься іншими методами.

Той факт, що лекція вимагає менше часу, ніж інтерактивні методи, створює спокусу зловживання нею в погоні за реалізацією (часто занадто перевантажених) програм навчання. Якщо ми зацікавлені у тому, щоб учні справді закріпили свої знання, краще відмовитися від деяких тем, ніж зробити з лекції домінуючий метод навчання.

Від лекції слід відмовитись особливо тоді, коли:

• вона стосується дуже складних питань, з якими учень більше вже не зіткнеться (отже, не матиме нагоди ознайомитися з ними завдяки іншим видам методів);
• предметом навчання є вміння і навички, - що особливо важливо у формуванні громадянської освіти, - а після лекції ми не передбачаємо вправ (напр., важко навчити методом лекції вміння вести переговори, основ комунікації в групі тощо).

Робота з текстом-джерелом

Джерела - це (...) «будь-яка інформація у зафіксованому вигляді, що є матеріалом навчання (...)». Можна сказати, що джерела у навчальному сенсі - це будь-яка інформація (разом з носієм цієї інформації), що застосовується в процесі навчання.

Робота з текстом-джерелом є одним з основних завдань учителя і школи, що містяться в програмній основі. Метою цього методу є формування вмінь і навичок самостійного здобування знань, пошук необхідної інформації, активізація, розвиток інтелектуальних можливостей учнів. Учні повинні усвідомлювати те, що основою наших знань про минуле є історичні джерела, а також зрозуміти зв’язки, які простежуються між історичним фактом, джерелом, особою історика-дослідника та історичними розробками й підручником. Аналіз і критика джерел на уроках ведеться переважно відповідно до визначених принципів:

• вступ до тематики, пов’язаної з аналізованим текстом;
• передача інформації про автора, характер тексту, час і місце його виникнення;
• пошук термінологічних труднощів, пояснення понять, термінів, зворотів;
• аналіз тексту за допомогою питань, складання нотаток;
• оцінка отриманої інформації з точки зору відповідності до допоміжних питань;
• поєднання вже наявних знань з інформацією, отриманою на підставі тексту-джерела;
• порівняння даних, що походять з аналізу джерела. з матеріалом з підручника, допоміжною літературою та ін.;
• формулювання висновків.

Проект

Проект поєднує в собі багато методів і цілей навчання. Це інтеграція шкільних знань з позашкільними, практичне використання знань і вмінь; творче мислення, інтеграція змісту різних предметів навчання; вміння самостійно приймати рішення, планувати, працювати самостійно та в групі; вирішення проблем, відбір інформації, аналіз змісту; розвиток самоуправління, зменшення дистанції між школою й місцевим середовищем; формування відповідальності та співвідповідальності, розвиток індивідуальних зацікавлень; формування навичок самооцінки та презентування результатів роботи.

Слово «проект» поширилось у нашій мові у зв’язку з демократичними змінами, які розпочалися після 1989 року. Результатом започаткованого тоді процесу розбудови громадянського суспільства стало виникнення тисяч неурядових організацій. Багато з них реалізовує свої цілі саме через проекти.

Реалізація проектів у саме такому розумінні зазвичай є досить тривалим процесом (рік, декілька років), а їх результатом є зміни в конкретній галузі. Наприклад, у результаті дослідницьких проектів, що реалізовуються вищими навчальними закладами і науковими установами, відбуваються зміни у знаннях із якоїсь тематики. Натомість проекти, що мають на меті розповсюдження прав людини в школах, спрямовані на впровадження змін у поведінці вчителів та учнів.

Власне таке розуміння поняття «проекту» було перенесене до освіти і було прийняте на позначення методу навчання, сенс якого полягає у тому, що учні реалізовують певний «великий» захід (значно масштабніший, ніж традиційне домашнє завдання) на основі прийнятих раніше принципів. Такий захід має всі ознаки описаних вище проектів, що реалізовуються різними установами й організаціями, і характеризується тим, що:

• має визначені цілі й методи роботи;
• має визначені терміни реалізації всього заходу та окремих його етапів;
• має визначених осіб, відповідальних за його реалізацію;
• відомі критерії оцінки;
• учні можуть працювати індивідуально, хоча значно частіше завдання виконуються в групах;
• його виконавці, тобто учні, працюють значною мірою самостійно (тобто незалежно від учителя) і на власну відповідальність;
• результати їхньої роботи презентуються публічно (для всього класу або цілої школи);
• принципи, що загалом охоплюють тему (або сферу питань, у межах якої особливе рішення належить учням), цілі, методи, терміни і критерії оцінки, підготовлені вчителем у формі так званої інструкції.

Проект, що полягає у зборі та систематизації інформації щодо певних питань, називатиметься в подальшій частині тексту дослідницьким проектом. Його результати мають характер різного виду розробок (есе, інтерв’ю, малюнків, альбомів, ігор та ін.), які учні готують, щоб презентувати їх у шкільному класі.

Проект, який полягає у проведенні якихось дій у місцевому середовищі, називатиметься проектом локальної дії.

Яких цілей можна досягти, застосовуючи метод проектів?

Основою методу проектів є самостійна робота учнів (часто в групах), під час якої вони мають можливість практично застосувати цілу низку основних умінь і навичок для громадянської освіти. Деякі з цих вмінь є більш типовими для певних етапів реалізації проекту, а також для визначеного типу проекту (дослідницький, локальної дії); інші з’являтимуться на всіх етапах. Якщо учні реалізовують свої завдання в групах, то постійно розвивають такі вміння:

• прийняття групових рішень;
• розв’язання конфліктів;
• вираження особистих думок і вміння вислухати думки інших;
• пошуки компромісу;
• дискусії;
• обмін ролями в групі (та пов’язані з ними завдання);
• оцінка роботи групи.

Якщо ж у групі реалізується проект локальної дії, то учні мають нагоду розвинути і додаткові вміння:

• створення планів заходів;
• планування і розрахунки бюджету (якщо проект передбачає, напр., отримання грошей з якоюсь метою);
• пошук союзників, які б підтримали реалізацію запланованих дій;
• передбачення труднощів у реалізації проекту і вміння впоратися з ними.

Дискусія

Дискусія - це мистецтво вираження своєї думки, аргументації та тренінг поваги до переконань інших. Дискусія повинна навчати дисципліни формулювання думки і дотримання часових рамок.

Тема дискусії повинна бути добре сформульована таким чином, щоб викликати емоційне переживання і дозволяти сперечатися принаймні двом точкам зору.

Дискусія може мати вільний характер - тоді всі на рівних правах беруть у ній участь, обумовлюючи всього лише, напр., часові рамки для одноразового висловлювання або кількість голосів, необхідних для більшості. Може бути й керована дискусія, напр., панельного типу. Тоді декілька осіб готує свої голоси в дискусії і представлення своїх аргументів, у подальшому обміні думок можуть узяти участь інші спостерігачі.

Застосування дискусії як методу навчання уможливлює учням досягнення важливих з точки зору учня компетентностей, а саме:

• поєднання різних елементів знань під час висловлювання поглядів і презентації аргументів;
• використання досвіду, особливо під час обґрунтування посади, покликаючись на власний досвід або досвід інших;
• мислення цінного - контекстного;
• пошук інформації, її впорядкування, икористання інших джерел у процесі підготовки до дискусії;
• прийняття відповідальності за те, що висловлюється;
• пошук нових рішень;
• аргументація від супротивного;
• комунікація в процесі дискусії;
• співробітництво в групі.

Дискусія як інтерактивний метод навчання створює можливості здобуття вмінь та інформації через дію, тобто найнадійнішим і найцікавішим чином.

Для кращої аргументації і презентування аргументів, а також висновків, що виникають з їх представлення, можна використати будьякі способи візуальної презентації ходу процесу мислення (як, напр., метаплан чи «дерево прийняття рішень»).

Дискусія на бали

Ця техніка допомагає розвивати вміння слухати, промовляти, збирати інформацію. Спостерігачі виставляють бали учасникам дискусії під час її тривання, а після завершення надають зворотну інформацію про кожного з них. Ніхто з учасників дискусії не може домінувати, тому що кожен з них має право промовляти не більше ніж 50 секунд. Особи, які беруть участь y дискусії, повинні заохочувати інших учасників до обміну думками.

У малому колі посередині залу сидить 6-8 учасників дискусії. Інші виступають у ролі спостерігачів: уважно слухають та виставляють бали учасникам. Критерії, за якими проводиться оцінка, повинні бути представлені всім слухачам перед початком дискусії. Спостерігачі отримують картки оцінювання, на яких виставляють бали. Дискусія триває від 10 до 20 хвилин. Час залежить від теми та можливостей учасників. Вони користуються планом дискусії, який допомагає дотримуватися теми. Якщо перед дискусією учасники мають час на аналіз теми (наприклад, використовуючи метаплан), дискусія буде проходити набагато краще. Після закінчення часу дискусії починається обговорення. Спочатку висловлюються по черзі всі учасники дискусії, після цього - спостерігачі. На завершення роботи ведучий підводить підсумки: обговорює хід дискусії, отриману інформацію, ідеї та висновки.

Картка оцінювання дискусії на бали:

Ведучий тільки створює ситуацію і не втручається y перебіг вправи. Учасники беруть на себе відповідальність за процес навчання. Техніка гарантує активну участь усіх осіб, не дає нікому можливості домінувати. Додатні бали заохочують до активної участі y дискусії, висловлюванні своїх поглядів, а від’ємні бали допомагають утримати порядок і дисципліну, позитивно впливають на поведінку учасників. Завдяки цій техніці можна обговорювати різні теми, y тому числі важкі та суперечливі.

Слід навчитися відрізняти інформацію, що ґрунтується на фактах (статистичні дані, дати, прізвища, визначення, матеріал з підручників, першоджерела, статті тощо), від важливих зауважень, які висловлюють самі учасники. Початок висловлювання варто формулювати від власного імені: «Вважаю, що...», «Я думаю...» тощо. Ведучий не повинен перебивати хід дискусії, його функція - нотувати зауваження, помилки, поняття або проблеми, на які можна буде пізніше звернути увагу.

Важливо перед початком роботи вже мати підготовлений план дискусії. Дискусія - це не тренування пам’яті, тому навіть учасники повинні використовувати свої нотатки.

«Критерійний покер»

Це дуже приваблива форма проведення дискусії. Вона дає можливість задіяти всіх учасників заняття, вчить старанно підбирати аргументи, переконувати, пояснювати свої погляди, шукати консенсус спочатку в командах, а після цього в цілій групі. Проблема, яка виноситься на обговорення, повинна бути суперечливою, а питання, які при цьому розглядаються, мають бути зрозумілими для учасників.

Перед проведенням занять ведучий повинен підготувати однакові набори для кожної команди: карти для учасників (приблизно по 5 для кожного з них) та планшети, на яких визначені три сфери (три прямокутники різної величини, які містяться один в одному). В центрі планшетів записуємо проблему в формі питання, твердження або гасла.

Карти для гри - це карточки з картону, на яких записані різні аргументи «за» і «проти». Ці аргументи повинні бути пов’язані з темою дискусії. Ведучий об’єднує слухачів y команди по 4-5 учасників. Кожна команда отримує в конвертах однакові набори. Починається гра. Одна особа з команди роздає карти, як y справжньому покері. Учасники повинні тримати свої карти так, щоб ніхто - y тому числі й вони самі - не міг побачити, що на них записано. В центрі планшета, y найменшому з прямокутників, можна покласти тільки чотири карти, на яких записані найважливіші з точки зору команди аргументи. На другому полі можна покласти тільки п’ять карт із другорядними аргументами, на третьому полі - сім з аргументами, що здаються ще менш важливими. Решта карт залишиться за межами прямокутників. Справжня дискусія починається тоді, коли всі важливі поля на планшеті заповнені. Щоб змінити позицію якоїсь карти, гравець повинен переконати інших учасників, що його аргумент важливіший за той, котрий записано на карті, поміщеній там, де він бажає покласти свою карту. Дискусія в команді триває до моменту, коли в групі буде консенсус щодо місця розташування всіх карт. У центрі має залишитися тільки 4 карти, на першому полі - 5, а на другому - 7.

Гру можна продовжувати. Для цього всі команди повинні домовитись щодо спільного розташування карт на одному планшеті.

Використання цієї техніки результативне, тому що всі учасники гри беруть активну участь y роботі. Кожен має свої карти і самостійно приймає рішення щодо значущості аргументів, які на них записані. «Покер» вчить формулювати думки, переконувати інших y своїй правоті, йти на компроміс тощо.

Аргументи, записані на картах для гри, повинні бути добре продуманими. Вони повинні мати різну вагу. Важливо, щоб речення були чіткими, короткими, а їх зміст був зрозумілим для гравців.

Не обов’язково, щоб усі картки були з аргументами. На порожніх картках гравці можуть самостійно записувати свої власні аргументи.

«Шість капелюхів»

Едвард де Боно, всесвітньо відомий авторитет y галузі технік навчання творчого мислення, переконаний, що відповідні вправи можуть формувати і розвивати вміння мислити й діяти творчо. Цю здібність не належить сприймати виключно як «подарунок від Бога». Якщо бажаємо розбудити в дітях уяву, необхідно давати їм спеціальні завдання. Один зі способів вирішення проблеми, який пропонує де Боно, називається «техніка шести капелюхів для мислення». Коли з’являється проблема, ми відразу починаємо думати. Думаємо по-різному: про шанси на успіх, ризик, недоліки, переваги; факти перемішуються з емоційним ставленням до проблеми. При допомозі техніки «шести капелюхів» ми маємо можливість упорядкувати цей хаос думок. Ця техніка допомагає подивитися на проблему з багатьох перспектив.

Де Боно пропонує уважно розглянути проблему, вибираючи по черзі «капелюхи» визначеного кольору (назва техніки походить від англійської ідіоми «put on one’s thinking cap», що в перекладі означає «поміркувати, розглянути якесь питання», а y дослівному перекладі звучить: «вбрати капелюх для роздумів»). Ця техніка дає змогу зосередитись y визначений момент виключно на одному з аспектів питання, яке ми розглядаємо. Кожен «капелюх» - це визначений спосіб бачення проблеми, спрямування думок в одному напрямку.

• Білий капелюх - збираємо конкретні факти, числа, дані; слід уважно слухати, задуматись, звідки отримати необхідну інформацію (це може бути інтерв’ю, дослідження думок, анкетування, статистичні дані тощо).
• Червоний капелюх - зосереджуємося на емоціях, які викликає дана проблема; говоримо про свої передчуття, інтуїцію. Нам не потрібно нічого доводити. Окрім того, дотримуємося правила «тут і зараз», а наше емоційне ставлення може змінюватися.
• Жовтий капелюх - розглядаємо переваги, користь, позитивні сторони. Думаємо, чи варто це робити і яку це нам принесе користь.
• Чорний капелюх - порівнюємо факти, оцінюємо їх, старанно все перевіряємо, дивимося на все обережно, досліджуємо всі небезпечні моменти, побічні наслідки, можливі труднощі, шукаємо недоліки, проблеми, всі негативні сторони.
• Зелений капелюх - розглядаємо альтернативні рішення, шукаємо нові ідеї.
• Голубий капелюх - упорядковуємо всі думки та погляди на проблему, намагаємося подивитись на все цілісно, y комплексі. Відповідаємо на питання, чи йдемо y правильному напрямку, чи перебуваємо на відповідному етапі.

Ця техніка впорядковує спосіб аналізу проблеми, дає можливість спрямувати увагу на конкретні аспекти питання і використати різні типи мислення.

Техніку «шести капелюхів» можна використовувати для індивідуальної роботи, роботи в парах і групах. Немає визначеного порядку «вбирання» капелюхів, як і немає необхідності «приміряти» всі кольори. Можна використовувати їх по одному або об’єднувати y набори.

Однак де Боно радить дотримуватися таких правил:

1. «Жовтий капелюх» необхідно вбирати перед «чорним». Після критики значно важче відшукати позитивні сторони.

2. Кожен «капелюх» можна використовувати y даній справі необмежену кількість разів.

3. Якщо проблема викликає бурхливі емоції, необхідно починати з «червоного капелюха».

4. «Чорний капелюх» можемо використовувати y двох цілях: щоб детально розглянути слабкі сторони ідеї (відразу після цього необхідно вбрати «зелений капелюх») або щоб провести комплексну оцінку ідеї.

5. «Чорний капелюх» можна використати для кінцевої оцінки ідеї, але після цього необхідно одягнути «червоний капелюх», щоб подивитись, чи подобається нам остаточне рішення.

Техніка «шести капелюхів» - це досконала рамка для проведення кожної дискусії. Ведучий може підготувати кольорові карточки (або картонні капелюхи), на яких напише характеристику кожного зі способів мислення. Коли вчитель планує перший раз використати дану техніку з групою, йому слід детально пояснити учасникам її суть та мету проведення вправи.

Починаючи дискусію над питанням, можна попросити учасників «одягнути капелюх» визначеного кольору, тобто почати грати відповідну роль і розглядати проблему з позиції, яка відповідає окресленому способові мислення.

Пропонуємо три способи використання техніки «шести капелюхів»:

1. Після сигналу ведучого учасники вибирають «капелюх» методом жеребкування та починають дискусію. В результаті можна буде докладно розглянути кожен аспект вибраної проблеми.

2. Кожен учасник може самостійно використовувати «капелюхи» всіх кольорів. Залежно від позиції, яку він бажає отримати в дискусії, учасник піднімає руку з «капелюхом» відповідного кольору.

3. Ведучий об’єднує учасників y команди, і кожна з них отримує «капелюх» відповідного кольору.

Цю техніку можна використовувати для проведення дискусії на будь-яку тему та в будь-якій сфері знань.

Коли використовуємо техніку «шести капелюхів», учасники:

• вчаться комплексно розглядати проблеми;
• вчаться аргументувати свої погляди;
• набувають вміння правильно вести дискусію.

На що звертаємо увагу:

• Необхідно добре підготувати учасників. Перед дискусією ви можете запропонувати прочитати необхідну статтю або уривок з підручника.
• «Чорний капелюх» не варто давати учасникам, які все критикують.
• Необхідно чітко визначити час дискусії, поінформувати учасників про порядок висловлювання (як і скільки разів вони мають право брати голос).

Аналіз аргументів «за» і «проти» (дебати)

Це техніка, яка може допомогти y прийнятті рішення, але її також можна використати для всебічного розгляду певної ситуації. Вона вчить дивитися на суперечливі питання з різних точок зору.

Учасники повинні розумно та приязно висловити аргументи «за» і «проти» та намагатися переконати команду, яка висловлює протилежну точку зору, y правильності своїх поглядів. Головне – щоб учасники навчились розмовляти на суперечливі теми, активно слухати, відокремлювати проблеми від особистого ставлення до людей, висловлювати свої погляди без провокування й атак на інших. Безперечно, спочатку необхідно обговорити з учасниками правила проведення дискусії. Кожна команда повинна мати однаковий час на презентацію своїх поглядів (візьміть секундомір). Ведучий не має права переконувати учасників y своїй правоті та критикувати суб’єктивні погляди будь-кого з них.

1. Ведучий ділить групу на дві команди (команд може бути більше, якщо виникнуть різні погляди щодо проблеми дискусії). Можна дозволити, щоб учасники самостійно вибрали команду, або тренер може їх розділити. Іноді корисно спочатку попросити учасників, щоб вони визначились y даній справі, а після цього вибрали собі команду, яка буде висловлювати протилежну точку зору.

2. Визначаємо час дискусії та пропонуємо підготувати аргументи (приблизно 15 хвилин). Учасники можуть записувати аргументи на великих аркушах паперу і після цього приклеїти їх на стіні або дошці. Це допоможе їм під час презентації. Ведучий інформує групу про те, що команди мають право говорити три рази по черзі (по 5 хвилин). Зверніть увагу учасників на те, що на кожен їх аргумент протилежна команда може висловити контраргумент. Тоді команда намагатиметься передбачити контраргументи опонентів та уважно слухати, щоб реагувати на зауваги іншої групи.

3. Ведучий подає сигнал про початок дебатів, надає право голосу та контролює час. Цю роль може також виконувати один з учасників навчальної групи.

4. Якщо метою проведення дебатів є презентація протилежних аргументів, то після завершення дискусії необхідно оцінити їх якість та переконливість.

5. Після завершення дебатів слід поєднати команди та допомогти їм відшукати площину порозуміння. Можна попросити, щоб кожна команда відшукала серед аргументів опонентів принаймні один, з яким учасники погоджуються без застереження. Якщо час дозволяє, варто повторити дебати, але замінити сторони.

Метаплан

Метаплан полягає в художньому представленні дискусії, що ведеться групою. Це метод, який формує предметні та ключові вміння. Він уможливлює розвиток уміння аналізувати, оцінювати факти і робити висновки. Метаплан готує до представлення власної точки зору, аргументації та захисту власної думки. Учні мають нагоду вислухати і взяти до уваги погляди інших осіб. Крім цього, вони отримують інформацію з різних джерел, упорядковують її та зауважують причиннонаслідкові зв’язки. Учні вчаться співпрацювати шляхом ведення переговорів і досягнення порозуміння, а також застосування демократичних процедур під час прийняття рішень.

Учитель разом з учнями визначає проблему, яка буде предметом дискусії в групах. Потім визначає час на виконання завдання і ділить клас на підгрупи з 5-6 осіб. Кожна підгрупа вибирає лідера, секретаря і доповідача. Учні приступають до ознайомлення з отриманим матеріалом, ділять між собою завдання і приступають до аналізу теми, після чого готують плакат, що ілюструє їхню дискусію згідно з поданою нижче схемою:

Вчитель не втручається в роботу учнів, лише поправляє помилки під час підведення підсумків. Коли всі групи готові - відбувається презентація результатів.

Групи представляють свої плакати, відповідаючи на запитання інших осіб. Підведення підсумків (рефлексія) має бути збором підсумків з усіх плакатів і виробленням спільних результатів дискусії.

Зупинки з завданннями

Так само, як і проект, ця техніка поєднує багато методів і повинна бути так підготовлена, щоб розвивати різні вміння (напр., пошук інформації, аналіз поданої інформації), формувати вміння планувати роботу (розраховувати час, визначати порядок дій).

Даний метод запропоновано на основі досвіду роботи в молодших класах. Учні виконують завдання, які вимагають різного рівня активності, але об’єднані спільною темою. В кабінеті створюємо стільки «зупинок», скільки маємо завдань. Кожна «зупинка» - це стіл, довкола якого ставимо стільці для учасників, що працюватимуть над завданням. Розкладаємо на столах підготовлені завдання з детальними інструкціями. Необхідно також долучити зрозумілий опис критеріїв оцінки виконання кожного з завдань. Учасники працюють індивідуально та самостійно вибирають темп виконання кожного завдання, контролюючи загальний час, щоби встигнути пройти всі «зупинки».

Учасників активізує той факт, що в кінці роботи вони самостійно відповідають за всі виконані завдання.

На великому аркуші паперу записуємо в колонку імена всіх учасників. У верхньому рядку по горизонталі записуємо номери завдань. Кожен учасник самостійно підходить до аркуша і ставить відмітку про виконання завдання. Після цього він може переходити до наступної «зупинки». Завдання можна виконувати в довільній послідовності. Але іноді може бути й так, що вчитель визначає послідовність виконання завдань, тому що вони логічно пов’язані між собою. Варто підготувати такі завдання, щоб учасники мали можливість виконувати різноманітні дії та формувати різні вміння й навички.

Учасники:

• вчаться самостійності та відповідальності;
• активно працюють;
• перевіряють рівень виконання завдання згідно з визначеними критеріями і вчаться робити самооцінку;
• вдосконалюють уміння читати вдумливо;
• багато запам’ятовують.

Ведучий своєю поведінкою під час занять повинен моделювати поведінку учасників, створювати сприятливу для роботи, зосередженості та концентрації атмосферу. Він повинен контролювати час. Учитеь може підходити до окремих учасників та допомагати їм. Якщо хтось із учасників працює повільно, слід пригадати про обмеженість часу. Можна також підготувати карти виконання завдань, роздати їх учасникам і таким чином мотивувати їх до більш старанної роботи. На основі таких карт ведучий пізніше оцінює учасників. Необхідно пам’ятати, щоб приязно висловлювати оцінку. Критика повинна бути конструктивною.

Не лише реформа освіти, а й саме життя вимагає від нас, учителів, формування ключових вмінь. Цього ми можемо досягти, застосовуючи інтерактивні методи навчання.

Наукові дослідження доводять, що учні, які беруть активну участь у процесі навчання, виробляють глибше розуміння понять і цілей, що становлять предмет освіти. Однак це вимагає застосування в роботі з учнями інтерактивних методів навчання замість передачі їм абстрактної «готової» інформації, відірваної від життя, дійсності та їхнього досвіду. Пам’ятаймо, що чим більше відчуттів залучено до процесу навчання, тим воно ефективніше.

Заняття, які ведуться інтерактивними методами, емоційно залучають учнів, пробуджують зацікавлення, мотивують та навчають самостійного мислення. Вони полегшують процес навчання, урізноманітнюючи його, завдяки чому наука стає приємнішою та легшою. Інтерактивні методи пожвавлюють атмосферу в класі, а це, своєю чергою, приносить несподівані результати в роботі зі слабшими учнями. Учні, які звикли здобувати знання і вміння інтерактивними методами, є більш самостійними, більш критичними, легше формулюють думку, охоче і сміливіше беруть участь у публічних виступах. Робота за допомогою цих методів передбачає зміну ролі вчителя, який перестає бути особою, що викладає «лише істинну правду», а потім про неї «питає». Вчитель стає особою, що організовує освітній досвід учнів у відкритій атмосфері обміну поглядами. Тут він часто відходить від форми роботи з цілим класом на користь самостійної роботи учнів або роботи в малих групах. Деякі з цих методів вимагають від учителя спеціальної підготовки, але досягнуті результати вартують цього. У шкільній практиці не йдеться про те, щоб до найменших деталей дотримуватись принципів та основ певного методу навчання й чітко застосовувати інструкції та «правила». Але варто володіти багатьма різними методами, техніками, способами вирішення певного типу проблем. Риси різних методів можна поєднувати, змінювати, виробляючи свій власний неповторний стиль роботи. Все залежить від бажання, креативності та відкритості вчителя. Найважливішою метою є досягнення взаєморозуміння з учнем і реалізація певної визначеної цілі. Одним з проявів демократії в школі є відповідний підхід до навчання інших. «Демократично» - означає так, щоби в процесі освіти не оминати жодного учня.

«Наука (в принципі) є приємністю, отже, у школі ніхто не повинен страждати!»
Маргарита Тарашкевич

На завершення - інформація для роздумів

• Люди вчаться тоді, коли готові до навчання, - якщо хтось не бажає вчитися, його неможливо навчити. Тому спочатку необхідно «відкрити» людей, згуртувати групу, створити приязну і безпечну атмосферу. Не можна змушувати до виконання завдань.
• Люди вчаться на практиці, - тому слід використовувати якнайбільше інтерактивних методів і технік навчання.
• Люди вчаться тоді, коли навчають інших, - об’єднуйте групу в команди і створюйте ситуації, щоб учасники могли презентувати результати своєї роботи.
• Люди вчаться на помилках - не бійтесь визнавати своїх помилок.
• Люди легше вчаться того, що їм близьке і безпосередньо їх стосується, - розповідайте про свій досвід роботи з учнями, звертайтеся до учасників з проханням ділитися власними спостереженнями, створюйте можливість розповідати про їхні досягнення.
• Люди мають різні стилі навчання - візуальний, аудіальний, кінестетичний. Плануйте різні форми діяльності, використовуйте методи і техніки, які впливають на різні органи сприйняття.
• Люди люблять учитися методично і намагаються бути систематичними - плануйте заняття таким чином, щоб вони являли собою логічну цілість.
• Люди не можуть навчитись того, чого не розуміють, - говоріть ясно, використовуйте прості слова, дозволяйте задавати питання, давайте вичерпні відповіді, пояснюйте, чітко формулюйте завдання та інструкції.
• Люди вчаться краще, коли бачать свій поступ і відчувають, що їх хтось оцінює, - підтримуйте учасників, хваліть їхню роботу, добре виконані завдання.
• Люди вчаться найкраще, коли знання та вміння пристосовані до їх специфічних потреб і стилю навчання, - хоча ми всі різні, ставтесь однаково до кожного з учасників занять; пристосуйте свій темп і стиль навчання до темпу і стилю роботи групи.

* Праця написана на основі тексту Анни Клімович (Методи Навчання в роботі з дорослими. - Poradnik Edukatora, Warszawa 2005, CODN)