Наш край у другій половині ХХ ст.

Оксана Шишкевич, учитель історії
НВО «Природничо-економіко-правовий ліцей - ЗОШ І-ІІІ ст. № 8
м. Кіровограда

Цільова група:

• учні 11 класу

Тривалість:

• 60 хв.

Мета:

• ознайомити учнів з пам’ятками природи та історії рідного краю, привернути увагу до них;
• розвивати комунікативні та підприємницькі компетентності учнів;
• виховувати почуття місцевого патріотизму як підґрунтя національної гордості.

Операційні цілі (завдання):

Після закінчення уроку учень

знає

• основні природні та історичні пам’ятки Кіровоградщини;

розуміє

• необхідність ціннісного ставлення до пам’яток природи та культури рідного краю;

вміє

• презентувати пам’ятки, бачити їх у контексті культури рідного краю;
• знаходити інформацію з різних джерел;

може

• аналізувати сучасний стан збереження унікальних природних куточків Кіровоградщини;
• розробляти туристичні маршрути;
• оцінювати та усувати ризики;
• брати на себе відповідальність;
• аргументувати власну думку.

Методи і техніки:

• рольова гра;
• робота в групах;
• «мікрофон»;
• «коло ідей».
• Обладнання:
• маркери, ручки, олівці;
• аркуші А4;
• великі аркуші паперу;
• лінійки, ножиці, клей.

Допоміжні матеріали:

Додаток 1. Текст і відеоролик «Каскади».

Додаток 2. Текст і відеоролик «Монастирище».

Додаток 3. Текст і відеоролик «Чорний ліс».

Додаток 4. Текст «Сторінки історії Петрівського району» і відеоролик «Козацький степ».

Хід уроку

1. Вступна частина

1.1. Акцентуйте увагу учнів на тому, що туристичний бізнес - одна з найбільш прибуткових галузей сучасних економічних систем багатьох держав. В Україні (й зокрема на Кіровоградщині) не повною мірою використовують наявний туристичний потенціал.

1.2. Оголосіть тему і мету уроку.

2. Основна частина

2.1. Використайте метод «Мікрофон» та попросіть учнів назвати визначні природні та історичні місця рідного краю. Результати запишіть на дошці.

2.2. Шляхом жеребкування створіть п’ять груп. Чотири групи отримують завдання представити одну з пам’яток рідного краю у вигляді роботи туристичного агентства. Запропонуйте обрати ролі: керівника, працівників, секретаря. Поставте завдання створити логотип та гасло власного агентства.

2.3. П’ята група має підготувати відвідувачів туристичного агентства. Наголосіть, що ролі мають бути різними (корінний мешканець краю, гість з України, іноземець, представник діаспори, «важкий» клієнт).

2.4. Перед працівниками агентства поставте завдання підготуватися до спілкування з клієнтом: створити якісну презентацію цікавого куточка рідного краю, підготуватися до відповіді на можливі запитання, пов’язані з місцем розташування пам’ятки, її природними та історичними особливостями.

2.5. Перед «групою відвідувачів» окресліть завдання одержати для себе максимально змістовну інформацію стосовно пам’ятки, яка їх зацікавила.

2.6. Запропонуйте учням орієнтовний план рольової гри. Клієнт відвідує агентство. Його працівники надають інформацію про можливість відвідати різні куточки Кіровоградщини (чи інших областей України) з різними ландшафтами та пропонує переглянути ролик із серії «Сто природних чудес України. Кіровоградщина». Відвідувач обирає місце, яке йому припало до смаку. Працівник пропонує переглянути відеоролик, який стосується цього місця. Після перегляду відеосюжету працівник відповідає на запитання клієнта стосовно обраної подорожі та демонструє на карті місце її розташування.

3. Підсумкова частина

3.1. Після закінчення рольової гри запропонуйте учням, які працювали у групі відвідувачів, оцінити роботу туристичних агентств та зробити власний вибір на користь однієї з команд, аргументуючи власну позицію.

3.2. Оцініть роботу учнів відповідно до кількості та якості наданої інформації з історії рідного краю.

3.3. Домашнім завданням буде підготувати інформацію про цікаві куточки рідного міста, села, області, держави, які б вони рекомендували відвідати однокласникам.

Додаток 1

Каскади

Урочище розташоване в долині річки Буки (права притока Плетеного Ташлика), на південний захід від села Злинка, за 10 км від залізничної станції Капустине. Каскади є одним із небагатьох місць поширення природних водоспадів на Придніпровській височині та рівнинній частині України в цілому. Урочище - це приклад типових рівнинних лісостепових східноєвропейських ландшафтів річкових долин лісостепової смуги, збережених у своєму природному місці розташування.

В Каскадах розташоване місце виходу на поверхню масивного пласту мегалітів елементів Українського щита - найдавнішої тектонічної структури України. Час їхнього утворення датується близько 2 мільярдів років тому. Припускають, що брили могли виконувати функцію скіфського святилища, оскільки на стінах нині затоплених печер раніше можна було розгледіти окремі знаки.

Урочище дуже різноманітне з погляду рослинності. Угруповання петрофітних, чагарникових та лучних степів збереглися на теренах каскадів. Дев’ять видів рослин урочища занесено до Європейського Червоного списку та Червоної книги України: три види раритетних рослин мають статус міждержавного й шість - державного рівня охорони, наявні тут численні регіональні рідкісні види та формації. В урочищі мешкає багато видів рідкісних тварин. 58 представників фауни урочища охороняються Бернською конвенцією, 14 - занесені до Червоної книги України.

Додаток 2

Монастири́ще

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення в Україні. Розташований у межах Устинівського району Кіровоградської області (с. Завтурове). Площа 15,3 га. Розташований на крайньому півдні Кіровоградської області, в місці, де річка Інгул прорізає гранітний щит і утворює крутий каньйон, посеред якого розташована велика скеля. Вона розділяє річку на дві частини: старе русло та нові русла. Скеля у плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю вздовж русла річки. Висота скелі 13 м, з трьох боків скеля має прямовисні стіни, а з четвертого - пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі з її південно-західного боку лежать окремі брили, що впали з вершини. На вершині є ще кілька брил значних розмірів.

Серед навколишніх відкритих степів Монастирище - особлива місцина. Попри типові для неї зарості тернини та глоду, які широким поясом вкривають лівий порізаний яругами берег, тут збереглося трохи соснового лісу на правому березі. Очевидно, в козацькі часи це місце не пустувало. Відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей природний опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць (біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими розташовані поселення давніх археологічних культур). Серед місцевих мешканців названих сіл відомо кілька легенд, пов’язаних з урочищем. Події в них датують серединою ХІХ ст. - періодом кріпацтва та колонізації центрально-українських земель Російською імперією. На скелястому острові, який утворює Монастирище, розповідають про печеру, де сховані були давні скарби - чи то козацькі, чи то татарські. Вхід до неї десь згори на скелі прихований, а вихід був під водою.

Інша легенда розповідає, що ще за кріпацтва біля острова була каторга для жінок-черниць, котрі, перебуваючи в різних православних монастирях, не втрималися перед гріхом перелюбства. То був незвичайний монастир, і назвали це місце «Монастирище» з ненависті до тих черниць. В покарання за гріх черниць змушували цілий день носити пеленою землю на вершину скелі. Старожили також згадують, що коли біля сусіднього села Березівки будували церкву, то збиралися розпочати і будівництво монастиря біля с. Завтурове, звідси й назва Монастирище.

У народній пам’яті назва урочища пов’язана з досить недавніми подіями. Але якщо взяти до уваги, що це місце взагалі не придатне для будівництва, то, очевидно, назва Монастирище як місце усамітнення походить з давніших часів, і корені цієї назви ховаються в глибині віків. Тому є припущення, що корені деяких з цих легенд сягають язичницьких часів - коли тут жили уличі, яких дослідники локалізують на Інгулі, та анти (черняхівське поселення). Звертає на себе увагу те, що в легендах мова йде про ізоляцію жінок, які або відмовилися брати шлюб, або ж здійснили гріх перелюбства.

Саме цей мотив є основним у поширених в Україні легендах про Дівич-гору. Ці легенди пов’язують з язичницьким минулим слов’ян, коли вагітних жінок або тих, хто довгий час не міг завагітніти, ізолювали на якийсь час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де усамітнювались вагітні жінки. Крім того, тут і нині мешкає степова гадюка - символ плодючості у багатьох народів, у тому числі й слов’ян.

Урочище й нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, спориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати-й-мачуха та інші. Територія заказника займає стрімкі схили каньйону Інгулу і прилеглі ділянки. Це одна з наймальовничіших ділянок Кіровоградщини.

Додаток 3

Чо́рний ліс

Великий лісовий масив близько 90 тис. га, розташований в межах Олександрівського і Знам’янського районів Кіровоградської області. Він перебуває на межі лісостепової та степової зони, на високому порізаному ярами плато між Інгулом й Інгульцем. Переважають грабові діброви, по узбіччях з домішками ясена і береста. Для охорони унікального лісового масиву у 1980 році був створений Чорноліський ландшафтний заказник.

На території Чорного лісу, на дні глибокого яру, розташоване однойменне болото, у центрі якого лежить озеро Берестувате. Болото є найпівденнішим сфагновим болотом в Україні. На території болота росте багато видів рослин, властивих більш північним районам. Походження болота й озера пов’язане з накопиченням талої води в льодовиковий і післяльодовиковий періоди.

Загальна площа болота й озера - близько 16 га. Болото з 1975 року є гідрологічною пам’яткою природи - «Болото Чорний ліс», з охоронною площею 2 га. Пам’ятка природи належить до Богданівського лісництва. У центральній частині болота трапляються сплавини (плаваючі острови, що складаються зі сфагнуму, очерету, теліптериса, верби та інших болотних рослин). По берегах болота ростуть верба, вільха, береза. У травостої переважає очерет і теліптерис. У центральній частині трапляються вільхово-тростинно-сфагнові й сфагнові угруповання. В озері Берестувате водиться лише один вид риб - карась золотистий.

У вісімнадцятому столітті ліс входив до володінь Запорізької Січі, пізніше до Нової Сербії. Тут формувалися гайдамацькі загони, які з Чорного лісу чинили напади на польські володіння. Із кінця XVII століття протягом наступних двох століть тривало зменшення масивів Чорного лісу. Під час національних визвольних змагань 1917-1922 років у Чорному лісі діяли загони Холодноярської республіки.

Після закінчення воєнних дій почалося комплексне вивчення урочища та запровадження штучного лісорозведення. 1937 року було виділено з загального масиву заповідну ділянку площею 445,8 гектара. В 1948 році Чорний ліс внесли до категорії особливо цінних лісів і почалося його відновлення. Від 1972 року передбачено створення заповідника «Чорний ліс» загальною площею 7,4 тисячі гектарів.

Додаток 4

Сторінки історії Петрівського району

Петрівський район одержав свою назву від селища Петрове, що стало центром утвореного 1923 р. району у складі Криворізького округу Одеської губернії. У 1939 р. його передано до складу новоствореної Кіровоградської області. Розташований на сході Кіровоградщини. У районі переважає сільськогосподарське виробництво, що спеціалізується на зерновому землеробстві та тваринництві.

Характерною для ландшафту Петрівщини є підвищена хвиляста рівнина з типовою лісостеповою рослинністю, розчленована балками, ярами і долинами ріки Інгульця та його приток Бешки, Зеленої, Жовтої. Понад сто курганів виявили археологічні експедиції на території Петрівського району. Ці кургани є не тільки поховальними могилами минулих епох, а й пам’ятками рукотворного ландшафту степу України. У ХVI-ХVII ст. територія теперішньої Петрівщини входила до Вольностей війська Запорізького. Тут з’являються запорозькі зимівники, формується козацька топоніміка - більш ранні безіменні кургани йменуються могилами з власними назвами: Бекетова, Січова, Стареча.

До найдавніших населених пунктів району належить село Зелене, розташоване на місці запорозького зимівника, заснованого у другій половині ХVII ст., село Новий Стародуб, що згадується у письмових документах початку ХVIІІ ст., та сучасний районний центр селище Петрове. За одним з усних переказів Петрове виникло наприкінці ХVII ст. як хутір козака Петрика - Петра Івановича Іваненка. Але це лише версія, бо достовірним є те, що Петрик поселився пізніше на правому березі р. Бешки (на місці теперішньої Нової Праги) і поселення мало назву Петриківка. За іншим переказом, селище заснував запорізький козак Петро Глоба у 60-х рр. ХVIIІ ст., але підтвердження цьому не знайдено. Найбільш імовірно, що виникнення Петрового пов’язане з діяльністю кошового отамана Петра Калнишевського. Через теперішній Петрівський район, від села Дереївки на Дніпрі до річки Жовтої при впадінні її в Інгулець, проходила межа Вольностей війська Запорозького та Нової Сербії. На противагу діям царського уряду, який почав інтенсивно залюднювати ці землі переселенцями - сербами, хорватами, болгарами, створюючи лінію військових поселень, Петро Калнишевський від 1767 р. став переселяти одружених запорожців із хуторів на землі понад кордонами військових поселень. Так виникли козацькі слободи (Богданівка, Іскрівка, Верблюжка, Ганнівка та ін.). За десятиріччя свого отаманування Калнишевський заселив десятки сіл. Маючи власні землі в межах теперішнього Петрівського району, він відіграв значну роль у заселенні Петрівщини. Козацький зимівник, у якому періодично мешкав кошовий отаман, був названий Петровим.