Підприємливість та ініціативність серед інших ключових компетентностей

1. «Ключові компетентності для навчання впродовж життя (Європейські орієнтири)»

18 грудня 2006 року внаслідок багаторічної дискусії представників освітніх установ держав Європейського Союзу постав важливий документ - Рекомендації Європарламенту і Ради Європи «Ключові компетентності для навчання впродовж життя (Європейські орієнтири). У цьому документі особливо чітко простежується важливість і доцільність навчання, його придатність і пристосованість до умов динамічного світу. Навчання впродовж життя стало необхідністю для кожного громадянина. Ми повинні розвивати наші вміння і компетентності не тільки для того, щоб самореалізуватися, брати активну участь у житті суспільства, а й для того, щоб з успіхом функціонувати на ринку праці, який теж постійно змінюється. Визначення «орієнтири», вжите в тексті програми, належить до пріоритетних; вказівки щодо навчання орієнтують на те, що необхідно в освіті, яку розуміємо як нескінченний процес - змінний і динамічний.

Експерти Європейської Комісії вважають, що, роблячи вибір таких компетентностей, потрібно керуватися двома критеріями, а саме:

1. Потенційні вигоди для всього суспільства. Ключові компетентності повинні відповідати потребам усього суспільства незалежно від статі, позиції в суспільстві, раси, культури, соціального походження чи мови.
2. Гармонія з прийнятими в суспільстві цінностями і правилами етики, економіки і культури.

Європарламент виділив вісім ключових компетентностей:

1. знання рідної мови;
2. знання іноземних мов;
3. математичні компетентності та базові науково-технічні компетентності;
4. інформаційно-комунікаційні компетентності;
5. уміння вчитися;
6. соціальні та громадянські компетентності;
7. ініціативність і підприємливість;
8. культурна обізнаність та здатність до експресії (вираження).

Разом з тим обґрунтовано причини визначення цих компетентностей; зокрема це рівні можливості для отримання освіти молодими європейцями, їхні потреби в самореалізації, навчання впродовж усього життя, пристосування освітніх пропозицій до політики працевлаштування, що пов’язане з усе більшою глобалізацією.

Європейські держави стоять перед новими викликами - для кожного громадянина існуватиме необхідність широкого спектру ключових компетентностей, щоб легко пристосуватися до світу, який швидко змінюється, в якому відбуваються взаємні контакти; а освіта у своєму подвійному вимірі - суспільному й економічному - відіграє принципову роль, що полягає у забезпеченні можливості здобування громадянами Європи ключових компетентностей, необхідних для гнучкого пристосовування до таких змін.

У цьому контексті головними цілями орієнтирів є:

• визначення і формулювання ключових компетентностей, необхідних для того, щоб реалізувати свій потенціал, стати активним громадянином, частиною цілісного суспільства й отримати шанс на працевлаштування в освіченому соціумі;
• підтримка дій європейських країн, що мають на меті забезпечити володіння молоді після закінчення навчання ключовими компетентностями на такому рівні, який би підготував їх до дорослого життя і являв би собою основу для подальшої науки і професійного розвитку; а також забезпечення дорослих можливістю розвитку й оновлення їхніх ключових компетентностей упродовж усього життя;
• передача політикам, освітнім установам, роботодавцям і особам, що навчаються, додаткових засобів на європейському рівні для полегшення роботи, спрямованої на досягнення спільно узгоджених цілей на державному і європейському рівнях;
• визначення рамок подальших заходів на рівні європейської спільноти в сфері освітніх програм.

Дискусія щодо компетентностей непроста, бо саме поняття «компетентність» визначається по-різному. Спробу примирити різні точки зору було зроблено в «Словнику нових термінів у шкільній практиці»¹. У публікації Осередку розвитку освіти (спадкоємця Центрального осередку вдосконалення вчителів) подано таке визначення компетентності:

«Компетентність - це сфера знань, умінь і відповідальності; сфера повноважень і прав на дію. Компетентність - це (потенційні) вміння, що виявляються в момент виконання даного завдання або у схильності до його виконання».

В освітніх документах можна натрапити на такі терміни: компетентності, вміння, кваліфікації, повноваження, обов’язки. Вони часто використовуються взаємозамінно. Отже, варто сформулювати чітке і просте визначення компетентності. Ось воно²:

Компетентність - це поєднання:

а) наявних знань у даній галузі («знаю, що»);

б) уміння (операційні цілі - «знаю як і зумію»);

в) установок («хочу і готовий використати свої знання»).

Деякі автори додають до цього переліку ще риси особистості як четвертий елемент компетентності.

В освіті поняття компетентності пов’язане з процесом навчання. У школі формуються компетентності учнів, але вона водночас є тією організацією, яка правильно функціонує завдяки переліку певних компетентностей учителів. З точки зору учня бажані компетентності у вчителів можна згрупувати таким чином³:

• індивідуальні компетентності («я як людина»);
• міжособистісні компетентності («я як член колективу й у відносинах з іншими»);
• суспільні компетентності («я як член місцевої спільноти і суспільства»);
• навчальні компетентності («я як учитель»);
• лідерські компетентності («я як вихователь»);
• спеціальні компетентності («я як експерт у даній галузі, вчительпредметник»);
• організаційні компетентності («я як член шкільного колективу і школи як організації»).

Відповідно до Рекомендацій Європейського Парламенту і Ради Європи № 2006/962/В від 18 грудня 2006 р. у справі ключових компетентностей у процесі навчання впродовж життя [Щоденник законів; ОВ L 394 від 30.12.2006], напр., суспільні компетентності (теж важливі у процесі становлення компетентностей підприємливості й ініціативностi) - це «індивідуальні, міжособистісні й міжкультурні компетентності та будь-які форми поведінки, які готують людину до результативної та конструктивної участі в громадському і професійному житті. Це пов’язаність з особистим і суспільним благом. Важливим є розуміння принципів поведінки і звичаїв у різних суспільствах і середовищах, у яких проживають і діють дані особи».

Отже, коли ми говоримо про, напр., суспільні компетентності на рівні знань, - ми маємо на увазі знання, пов’язані з мультикультурним суспільством, знання принципів, правил, норм поведінки, прийнятих у певних середовищах (напр., у шкільному середовищі), ознайомленість із поняттями, пов’язаними з груповими процесами, знання принципів рівності та протидію дискримінації.

Суспільні компетентності на рівні вмінь учнів стосуються ефективного порозуміння незалежно від різноманітних відмінностей, співпраці в групі, активної діяльності, пов’язаної з протидією дискримінації, а також прийняття влучних рішень, досягнення мети, вирішування проблем, конфліктів, аргументації власної правоти, створення клімату співпереживання і довіри, управління емоціями на рівні поведінки та ін.

Суспільні компетентності на рівні установок пов’язані з відкритістю до співпраці, засвоєнням для себе моральних норм, згідливістю, розумінням і пошаною до інших людей, а також готовністю до подолання упереджень.

Отже, формування ключових компе- тентностей у школі полягає в тому, щоб створити таке середовище для учіння і навчання, щоб можна було здобути знання в цій сфері, щоб учні могли набувати і вдо- сконалювати вміння, а також формувати установки, які сприяють відповідному життю та діяльності.

Уважають, що ключові компетентності мають однаково важливе значення, оскільки кожна з них може спричинитися до успішного життя в інтелектуальному суспільстві. Сфери багатьох перелічених тут компетентностей частково взаємонакладаються і є пов’язаними; аспекти, необхідні в одній галузі, доповнюють компетентності в іншій. Добре опанування основних мовленнєвих умінь, читання, письма, лічби, вміння і навички в сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) є необхідною основою навчання; вміння учитися сприяє будь-яким іншим освітнім заходам. Деякі вміння застосовуються в усіх елементах і для всіх орієнтирів: критичне мислення, креативність, ініціативність, вирішування проблем, оцінка ризиків, прийняття рішень і конструктивне керування емоціями важливі в усіх вісьмох ключових компетентностях.

2. Ініціативність і підприємливість як ключова компетентність

«Час, що наближається, - це епоха інтелектуального працівника, який, крім формальної освіти, володіє ще й практичним застосуванням знань та навичками неперервного навчання».

Петер Дракер

У секторі освіти поняття компетентності найчастіше стосується процесу навчання; у світі бізнесу на першому місці з’являються організації та робочий ринок. Ці дві точки зору доповнюють одна одну. Школу можна трактувати як установу, яка формує компетентності, або як організацію, для діяльності якої необхідний певний перелік компетентностей. З іншого боку, фірми, що діють на вільному ринку, повинні розглядати компетентності в контексті процесу навчання впродовж усього життя. У великих економічних структурах щораз більшого значення набувають біхевіоральні (пов’язані з поведінкою людей) інтерпретації компетентностей. Це допомагає більш гуманістично їх сприймати. Тут ми маємо справу з певним парадоксом, бо власне від системи освіти ми могли б очікувати лідерства в цьому розумінні. Школи, однак, і надалі занадто часто віддають перевагу командно-адміністративним підходам як до процесу навчання, так і до управління школою.

Якби поцікавитись у підприємця, чого він очікує від школи, то він, мабуть, відповів би так: він орієнтований на добрий «продукт», яким є «компетентності випускників шкіл». Клієнти школи (тут - суб’єкти ринку праці) просто «купують» компетентності, які свідомо чи несвідомо формуються в учнів у школі. Дослідження очікувань польських роботодавців щодо працевлаштовуваних працівників, які проводив у 2004 р. T. Ростковський⁴, виявили, що з погляду роботодавців ключовими на ринку праці є такі групи компетентностей:

• зосередження на потребах клієнтів;
• уміння співпрацювати;
• головний акцент на якості;
• відкритість до змін;
• підприємливість;
• етика діяльності;
• уміння спілкуватись;
• орієнтування на розвиток.

Докладний аналіз результатів цих досліджень дав змогу виділити два види компетентностей щодо ринку праці⁵:

• Універсальні компетентності - ті, які застосовують в універсальних сферах.
  До цих сфер належать: комунікація (універсальними компетентностями в ній є, напр., знання іноземних мов, комунікабельність), співпраця з іншими (компетентності - напр., індивідуальна культура, вміння вести переговори), організація роботи (компетентності - напр., самостійність у діяльності, вміння знайти мотивацію), використання обладнання на робочому місці (компетентності - напр., володіння інформаційно-комунікаційними технологіями) й сфера аналітики.
• Посадові компетентності, серед яких виділено чотири сфери: знання чинного законодавства, бізнесові вміння, технічні вміння та зацікавленість.

Представлені вище результати досліджень, що стосуються бажаних на польському ринку праці компетентностей, є черговим важливим орієнтиром для планування роботи вчителів у школі. Ринок праці не охоплює всіх необхідних життєвих компетентностей, - адже існує ще цілий спектр необхідних компетентностей для функціонування в суспільстві, - проте виявляється, що всі категорії компетентностей тісно між собою пов’язані. У статті «Як здобути успіх у роботі?»⁶ в одній з польських газет стверджується, що «роботу ми отримуємо у 70% завдяки нашим умінням і в 30% завдяки навичкам міжособистісного спілкування, натомість втрачаємо її у 30% через брак умінь, а в 70% - через відсутність навичок міжособистісного спілкування». Може, ця думка занадто категорична, але вона добре ілюструє тенденції на ринку праці, де існує необхідність володіння суспільними і підприємницькими компетентностями та прагненням до неперервного вдосконалення професійних умінь⁷.

Компетентність «ініціативність і підприємливість» означає здатність особи втілювати задуми в життя. Вона охоплює такі аспекти, як креативність, потяг до інновацій і вміння ризикувати, а також здатність планувати заходи і реалізувати їх.

Ця компетентність є підтримкою для осіб не лише в їхньому щоденному приватному і суспільному житті, а й на їхньому робочому місці, допомагаючи їм усвідомити контекст роботи і здатність до використання шансів; вона є основою більш конкретних умінь і знань, необхідних тим, хто здійснює заходи суспільного чи комерційного характеру або бере в них участь.

Підприємливість також повинна стосуватись усвідомлення етичних цінностей і сприяти доброму управлінню.

Нижче перелічимо необхідні знання, вміння й установки, пов’язані з цією компетентністю.

Знання охоплюють здатність ідентифікувати доступні можливості в особистій, професійній або економічній діяльності (зокрема ширші питання, що входять до контексту роботи і життя людей, - такі, як загальне розуміння принципів функціонування економіки, а також шанси і виклики, що стоять перед роботодавцями й організаціями). Окремі особи також повинні бути свідомі етичних питань, пов’язаних з підприємствами, і того, яким чином вони можуть викликати позитивні зміни (напр., чесною торгівлею або соціальними заходами).

Вміння стосуються проактивного управління проектами (що охоплює, напр., планування, організацію, управління, керування і доручення завдань, аналіз, комунікацію, написання звітів, оцінку і звітність), ефективного представлення і ведення переговорів, а також здібностей як в індивідуальній роботі, так і у співпраці з колективом. Необхідним також є вміння оцінити й визначити власні сильні й слабкі сторони (а також оцінити ризики) і вміння ризикувати в обґрунтованих випадках.

Підприємницька установка характеризується ініціативністю, активністю, незалежністю й інноваційністю як в особистому і суспільному житті, так і в роботі. Вона також охоплює мотивацію й рішучість у реалізації особистих і спільних цілей - у приватному житті та на робочому місці.

Підприємницькі компетентності можна і потрібно розвивати. Однак на самому початку слід ідентифікувати свої компетентності чи їх можливу відсутність, а потім поступово їх здобувати чи зміцнювати. Робота повинна бути спрямована на утвердження бажаної поведінки, притому слід бути уважним, щоб не потрапити у пастку самовдоволення та зберегти самокритичність. Тоді може з’явитися небажана поведінка і прагнення: надмірне честолюбство, поставлені перед собою надто високі вимоги та нереальні цілі, трудоголізм, постійне бажання престижу і влади, потреба в постійному поклонінні й нездатність визнати свою поразку.

3. Розвиток творчого мислення як один із компонентів підприємницької компетентності

Вибрані методи і техніки, реалізовані у проекті «Шкільна академія підприємництва» Осередку розвитку освіти

Мислення можна трактувати двояко:

• Як щось природне (напр., як дихання). Ми не можемо цього змінити, спроба впровадження змін спричиняє у нас дискомфорт, штучність, необхідність постійного свідомого контролю. (Людина наділена інтелектом, а отже, вміє швидко і результативно думати.)
• Як уміння (напр., як катання на велосипеді). Це означає, що мислення можна покращити завдяки зосередженню та вправам.

Вроджений інтелект не гарантує ефективності й дієвості мислення - він навіть іноді йому заважає.

Особам з високим інтелектом потрібно стільки ж часу - а може, й більше, - щоб тренувати навички мислення, ніж іншим. (т. зв. пастка інтелекту за Е. Де Боно).

Так відбувається тому, що:

• Дуже розумна людина може розробити добре структуровану аргументацію на підтримку практично будь-якої точки зору.
• Чим ця підтримка послідовніша і переконливіша, тим меншою є потреба в реальному розумінні ситуації, пошуку можливих контраргументів. Така людина потрапляє в пастку через те, що приймає певну точку зору тільки тому, що вона в змозі захистити її.
• Вміння мислити часто плутають з красномовством, комунікабельністю, багатослівністю. Інтелектуали цього легко вчаться і піддаються спокусі заміни мислення на «буйнослів’я».
• На думку дуже розумної людини, її самооцінка, соціальний статус (навіть партнерський) є результатом її інтелекту. Така людина почувається зобов’язаною завжди мати рацію, бути блискучішою, розумнішою за інших, мати «лише істинні» переконання.

Використання інтелекту для критики дає миттєве задоволення, але коли його використовувати конструктивно, наслідки не обов’язково бачимо відразу. Показати, що хтось не має рації, - на думку багатьох, значить одразу досягти відчуття успіху. Блискучі уми віддають перевагу впевненості, яку дає їм реактивне мислення порівняно з іншими видами мислення.

• Винятково інтелектуальні люди характеризуються суто фізичною швидкістю умовиводів, темпом мислення, що часто призводить до поспішних висновків на основі лише попередніх сигналів. Повільніший розум має можливість отримати більше цих сигналів і зробити добре обґрунтовані висновки.
• Особи з високим рівнем інтелекту, схоже, роблять ставку на швидкість порівняно з мудрістю. Можливо, тому, що швидкість ефектніша. У «пастку інтелекту» потрапляють не всі. Однак, оскільки така небезпека існує, не слід погоджуватися з тим, що інтелект і ефективне мислення - це одне й те саме.
• Іноді блискучі уми «розтрачують» свій потенціал у результаті нехтування безпосередньо наукою мислення як практичної навички.

Реальне життя вимагає активного (творчого) мислення; людина повинна сама собі представляти контекст, ідеї, цілі та завдання мислення. Підприємливі особи стають успішними значною мірою завдяки власній креативності.

Лідери впровадження системних змін («Академія підприємництва»), використовуючи техніки творчого мислення, можуть краще використовувати свій потенціал.

Тренування творчого мислення повинне привести до здатності ініціювати у самого себе процес мотивації (напр., викликати зацікавлення) тоді, коли це буде доцільно з точки зору запланованої або розпочатої з якоїсь причини творчої діяльності.

Техніки тренування творчого мислення:⁸

A. Підвищення пізнавальної цікавості Цьому можуть слугувати техніки, аналогічні загальновідомому «мозковому штурмові»:

• «Штурм питань» (питання повинні стосуватися звичайних, буденних, на перший погляд нецікавих тем).
• До групи вправ і прийомів належать також «Наївні питання», «Адвокат диявола», «Що мене дивує?», «Цікаво, як він до цього додумався?»

B. Потреба у покращенні

Потреба у покращенні є однією з найважливіших мотивацій для творчості. Її доповненням (умовою) є руйнування того, що існує в думках.

До групи вправ і прийомів належать «Дроблення», «Інвентаризація потреб», «Що слід зробити», «Машина без поломок», «Покращення продукту».

Під час формування цієї компетентності передбачаємо, що можна тренувати певні інтелектуальні компетентності - здібності (що розуміємо як рівень ефективності у виконанні розумових операцій особи на даний час).

Передбачаємо, що існує шість груп таких операцій: абстрагування, пошук асоціацій, дедуктивне мислення, індуктивне мислення, метафоричне мислення, здійснення перетворень.

Нижче почергово аналізуємо інтелектуальні операції:

• Абстрагування

Група операцій абстрагування охоплює виділення в обраних об’єктах лише деяких їхніх характеристик та обминання інших. За допомогою таких операцій можна визначати і перевизначати об’єкти, створювати класифікацію за типовими і нетиповими категоріями, зауважувати подібності.

До групи вправ і прийомів належать «Тисяча визначень», «Подібності», «Список атрибутів», «Архів», «Основне протиріччя», «Китайська енциклопедія», «Функціональний аналіз».

• Пошук асоціацій

Це важлива інтелектуальна операція, що бере участь у формуванні ідей. Тут ідеться про віддалені, дивні та непередбачувані асоціації.

До групи вправ і прийомів, що розвивають здатність вбачати нетипові асоціації, належать «Ланцюг чи зірка», «Найкоротший ланцюг», «Мережа», «Суперпозиція», «Кольорові Суперпозиції».

• Операції проведення творчої дедукції (дедуктивне мислення)

Існує погляд, що творче мислення у своїй основі є алогічним.

Вправи і прийоми «Що було б, якби…», «Наслідки» розвивають здібності творчої дедукції.

• Операції індуктивного мислення (проведення аналогій)

Індукція полягає у виробленні висновків на основі неповного набору умов. Значною мірою в цьому типі мислення наявний елемент здогадування, відгадування. Аналогія - це зв’язок між двома об’єктами на основі подібності їхньої внутрішньої структури.

Для розвитку мислення через аналогії слугують вправи і прийоми «Техніка створення аналогій», «Точна й відносна аналогія», «Відповідний предмет», «Відносна симетрія», «Відповідна ознака», «Circept (нестрогі аналогії)».

• Метафоричне мислення

Метафора дуже близька до аналогії. Носій, однак, повинен походити з інших значеннєвих сфер, нетипових для об’єкта (метафора найпоширеніша в поезії). Завдяки метафорам можна говорити про одну річ у термінах, типових для абсолютно іншої речі. Завдяки метафорі можна відійти від стереотипів.

Формувати метафоричне мислення, дуже цінне для евристичного підходу, можна завдяки вправам і прийомам «Життя - це їзда на тигрі, тому що...», «Фізіономічне сприйняття», «Малювання абстрактних понять», «Уособлення», «Ідентифікація з об’єктом».

• Здійснення перетворень

Здібності такого типу стосуються розумових операцій, що полягають у зміні (символічно) вибраних параметрів якогось об’єкту, процесу чи стану речей.

Удосконалювати це вміння можемо через вправи і прийоми «Ланцюг образів», «Оператор ВЦК», «Позитиви негативів і негативи позитивів», «Ліберальна позиція».

У процесі формування компетентностей творчого мислення (наприклад, під час роботи у проектній групі) не можна подолати всіх перешкод, що властиві кожному з нас і випливають з нашого мислення про себе.

Перешкодами можуть бути недостатній рівень безпеки (довіри) в групі, низький рівень інтеграції групи, розпливчастість (нечітке визначення стандартів групи).

Таким чином, можна застосовувати вибрані вправи і прийоми (техніки) для подолання деяких перешкод.

A. Бачити по-іншому

Ця група охоплює мисленнєві процеси, які долають інерційність і скутість у сприйнятті та використанні об’єктів.

Для цього буде добре застосувати вправи і техніки «Безлюдний острів», «Альтернативні назви», «Аллоцентричне сприйняття».

B. Послаблення внутрішньої цензури

Людина має тенденцію відразу оцінювати свої ідеї. Принцип «не судіть» є проривом для можливостей евристики.

Відмові від тенденційних та упереджених оцінок сприяють вправи і техніки «Відтермінування оцінки», «Загадування побажань», «Ліфт».

Учасники проекту «Шкільна академія підприємництва» мали нагоду ознайомитися з переліченими вище техніками під час творчої роботи над проектами.

4. Компетентність «Підприємливість та ініціативність» у шкільній практиці - необхідна умова її формування

Підприємницькі компетентності (які містять певні характеристики особистості й поведінки, пов’язані з розігруванням ролі підприємця) та емоційний інтелект можна вважати універсальним набором компетентностей, необхідних для саморозвитку людини у розвиненому суспільстві.

Перед учителем, який формує компетентність підприємливості й ініціативності, стоїть завдання підготувати учнів до самостійності у здобуванні знань та вмінь, він є організатором і співвиконавцем процесу навчання через пізнавання учнями довколишньої дійсності. Вчитель підтримує розвиток учасників занять, дбає про розвиток їхньої вправності, відчуття власної гідності, готує до діалогу в неоднорідному середовищі, до співпраці в колективі. Педагог упорядковує інформацію, турбується про відчуття безпеки, водночас заохочуючи до нового досвіду, що сприймається як виклик, наука і можливість удосконалити вміння.

Домовленості й принципи

Спільне встановлення й уточнення принципів роботи на змістовому рівні (що ми робитимемо і з якою метою?), організаційному рівні (яким чином це робитимемо?) і рівні взаємовідносин (яким чином ми будемо ставитись один до одного?) має фундаментальне значення для створення відчуття безпеки учнів у процесі досягнення особистих та колективних цілей. Контракт створює рамки плідного співробітництва. Вчитель, який подбає про встановлення принципів, є надзвичайно пильним в аспекті їх дотримання щодо себе й учасників занять, навчає учнів відповідальності за себе та інших.

Важливо:

• встановити взаємні принципи роботи і поведінки на початку реалізації програми / проекту / уроку;
• записати (обговорити) принципи у формі позитивно-стверджувальних речень (напр.: ми пунктуальні, а не: ми не спізнюємося);
• домогтися схвалення контракту всіма учасниками;
• послідовно дотримуватися принципів та реагувати на поведінку, пов’язану з «порушенням контракту», - тоді ми говоримо про конкретну поведінку особи;
• запровадити нові принципи, пов’язані з реалізацією цілей програми та відносинами в групі⁹;
• створити можливість висловлюватися щодо прийнятих принципів;
• дискутувати щодо суперечливих аргументів.

Приклади типових звертань, які міг би використовувати вчитель:

«Олено, на попередніх заняттях ми вирішили, що все приладдя складаємо у цю скриньку. Будь ласка, зроби це».

«Вікторе, є таке правило: ми виходимо з-за парти, коли хочемо з кимось поговорити. Зроби це відповідно до прийнятих нами домовленостей».

«Я зауважила, що під час роботи в групі ви виривали одне в одного інструмент. Так ви можете поранитись. Я пропоную новий принцип у процесі виконання цього завдання: .................... Яка ваша думка?».

«Романе, ти сказав, що дівчата думають, що це дурниці. Ми домовилися, що висловлюємося від власного імені. Якщо ти хочеш висловитися, то скажи, що ти про це думаєш?»

Взаєморозуміння

Здатність до порозуміння - це основа ключових компетентностей (у тому числі підприємливості й ініціативності), які є важливими в контактах з учнями, іншими вчителями, батьками. Комунікативні здібності підтримують інше вміння, а саме конструктивне вирішування конфліктів у процесі роботи. Вчитель, що володіє цією компетентністю, вміє подбати про відносини в групі, а тим самим створити середовище для учіння, що сприяє досягненню особистих та колективних цілей.

Важливо:

• уважно слухати (напр., ставлення відкритих питань, формулювання думки іншими словами, висвітлення певних моментів, віддзеркалення емоцій¹⁰...);
• виявляти перешкоди в комунікації й уникати їх¹¹ (напр., пильнувати за оцінюванням, критикою, винесенням рішень, віддаванням наказів, заохочувати втішання, поради, засуджувати повчання, вирішування чогось за інших, залякування та ін.);
• бути відкритим для зворотної інформації (позитивної і негативної);
• керувати своїми емоціями;
• враховувати різні точки зору, потреби, побоювання кожної зі сторін конфлікту;
• вирішувати конфлікти відповідно до стратегії «win-win» (я виграв - ти виграв)¹²;
• бути відкритим у вираженні своїх поглядів;
• заохочувати інших до відкритості;
• будувати атмосферу довіри;
• зберігати чіткість (ясність) у формулюванні висловлювань.

Приклади типових звертань, які міг би використовувати вчитель:

«Чи висловився я зрозуміло для вас?» (Ремарка: Відповідальність у цьому повідомленні лежить на вчителеві: чи (я) зрозуміло висловився?, тоді як найчастіше вчителі питають: чи ви зрозуміли?)

«Моя думка на цю тему така: (.......) Що ти про це думаєш?»

«А яка твоя думка щодо цієї ситуації?»

«Ти сказав, що я несправедлива. Що я таке роблю, що ти так думаєш про мене?»

«Для мене важливо те, що ти говориш. Я подумаю над цим».

Емоції у взаєминах

Емоційний інтелект є важливим компонентом компетентності підприємливості. Емоційний інтелект - це здатність виявляти свої почуття та вміння читати почуття інших людей і керувати ними за допомогою відповідної поведінки. Не завжди люди з високим розумовим коефіцієнтом (IQ) мають високий рівень емоційного інтелекту. Гострота розуму, знання і професійні навички дуже важливі в житті, але в міжособистісних стосунках, на ринку праці та у керуванні компанією важливими також є співпереживання, вміння поглянути на себе та інших збоку, вміння налагоджувати контакти й домовлятись, а також здатність працювати разом.

Базою всіх ключових компетентностей, у тому числі компетентності «підприємливість та ініціативність», є знання та емоційні вміння, - їх нестача найчастіше буває причиною порушень рівноваги у суспільних відносинах між учасниками занять та між вчителем і учнями, вчителем й іншими працівниками школи чи батьками. Тільки вчитель, що володіє здатністю до емпатії, вміє підтримати відчуття власної гідності учнів, їх активність та ініціативність.

Тому важливо для вчителя:

• зауважувати і розуміти емоції дітей (також і своїх);
• схвалювати емоції дітей;
• уважно, активно слухати те, що говорять діти;
• розуміти їх точки зору;
• керувати емоціями дітей з метою підтримати розвиток особистості.

Приклади типових звертань, які міг би використовувати вчитель:

«Олено, я зауважила, що тебе засмутило те, що фрагмент збудованого тобою замку не сподобався іншим учасникам групи. Я розумію це - я теж буваю сумна, коли мій задум не зустріне схвалення інших».

«Як ти думаєш, що б ти могла зробити в цій ситуації? (.......) Що ще ти могла б зробити? (.......) Що тепер будеш робити? (.......) Що тобі потрібно для того, щоб ти це зробила? (.......) Яким чином ти можеш цього досягнути? (.......)»

Мультикультурне середовище

Різнорідність завжди є цінністю і шансом на формування толерантної поведінки і сприйняття, а також на використання творчого потенціалу кожного учня.

Тільки пильний щодо стереотипів і упередженого ставлення, толерантний учитель, що сам уникає стереотипного мислення, здатний моделювати поведінку такого типу, сприяючи водночас зміцненню відчуття гідності кожної дитини, її творчого потенціалу незалежно від кольору шкіри чи національності або інших передумов, пов’язаних з можливістю дискримінації¹³.

Важливо:

• зауважити й підкреслити відмінності як потенціал групи;
• формувати толерантну поведінку та схвалення відмінностей;
• виражати повагу до інших поглядів і відмінностей між особами, колективами.

Приклади типових звертань, які міг би використовувати вчитель:

«Олеже, ти назвав Наталю білою мавпою. Я не погоджуюся з такою характеристикою людей. Наталя має білий колір шкіри, а ти - смаглявий. Цим ви відрізняєтеся. Але разом ви можете зробити дуже багато - наприклад, порізати секатором усі гілочки».

«Ірино, я не погоджуюся з твоєю думкою на цю тему, я вважаю, що...» «Моя думка така ж...»

«Ми маємо інші думки з цього приводу».

Завдання

Формування компетентності «підприємливість та ініціативність» відбувається через досвід. Учитель створює середовище, сприятливе для розвитку кожної дитини, зважаючи на відмінності, що випливають з їхніх вікових та індивідуальних особливостей. Адекватний поділ завдань та ентузіазм учителя підтримує активність учнів у виконанні завдань. Він сприяє відчуттю ефективності роботи та самостійності учнів. Створення атмосфери співпраці (а не суперництва), оцінювання зусиль кожної дитини (а не співставлення результатів роботи) сприяє розвиткові відчуття власної гідності.

Важливо:

• визначити завдання, які є викликами для конкретної особи (не надто легкі, але й не дуже складні);
• висловити переконання, що учень впорається;
• цінувати зусилля кожної дитини;
• хвалити за конкретні досягнення;
• наводити приклади позитивного досвіду як додатковий ресурс;
• вказувати на проблеми, не рекомендуючи вирішень;
• уміло передавати зворотну інформацію (робити це своєчасно, конкретно; вказувати на те, що добре, на те, що варто змінити…)¹⁴;
• стимулювати уяву та надихати учнів на досягнення мети.

Приклади типових звертань, які міг би використовувати вчитель:

«Надю, перед тобою чергове завдання. Ти самостійно перерізатимеш секатором усі складені палички. Я вірю, що ти впораєшся. Я пригадую, що на попередніх заняттях тобі вдалося це зробити разом з Сергієм. Ти пам’ятаєш, що тобі допомогло виконати це завдання? (........................................)».

«Надю, ти перерізала секатором усі складені палички. Молодець! Вони рівно перерізані та складені в такому порядку, як необхідно для дальшої роботи. Я зауважила, що ти подаєш секатор Сергієві вістрями в його бік. Як ти повинна йому його подати?»

Розвиток учителя

Дослідження підтверджують важливу роль учителя в формуванні компетентності підприємливості й ініціативностi у дітей.

Моделювання поведінки, формування позицій відбувається через особистий приклад учителя. Тому вчитель мусить вдосконалюватися, працювати над собою, безупинно рефлексувати над власним розвитком.

5. Компетентність «підприємливість та ініціативність» і проект Осередку розвитку освіти

Формування компетентності «підприємливість та ініціативність» була основною метою проектів «Шкільна академія підприємництва - 1 і -2» та «Уроки з підприємницьким тлом», що їх реалізував Осередок розвитку освіти впродовж 2012-2014 рр. у рамках Програми з розвитку МЗС. Вводити в Україні новий предмет або проводити заміну предмету «економіка» на предмет «підприємництво» не було заплановано, зате перед учасниками стояло інше завдання: як у рамках шкільних уроків можна працювати з учнями, щоби розвивати їхню підприємливість, за допомогою яких методів ми повинні формувати цю сьому компетентність, записану в Європейських орієнтирах, як працювати над іншими компетентностями - соціальною, громадянською, інформаційно-комунікаційною, знанням рідної мови (що, з огляду на двомовність в Україні, може бути дуже важливим). Ведення шкільних клубів підприємництва як занять для зацікавлених учнів - тобто додаткових, необов’язкових занять, дало не лише змогу розширити освітню пропозицію для учнів, а й надало місце, простір і час на поглиблення знань та формування вмінь і позицій через реалізацію різних освітніх проектів.

Метою проекту «Шкільна академія підприємництва», співфінансованого Міністерством закордонних справ Польщі, був розвиток серед учнів і вчителів культури підприємництва та компетентностей, необхідних для досягнення успіху в бізнесі та професійній кар’єрі. Реалізувати перелічені вище цілі було можливо через створення для учнів простору, де вони б розвивали активність на ринку праці та підприємницьку позицію. Цим простором, який уможливлював реалізацію цілей проекту, стали 205 шкільних клубів підприємництва, де навчання відбувається на діяльнісних і компетентнісних засадах. Робота у цих Клубах допомогла підготувати молодь до виходу на ринок праці, дала можливість краще зрозуміти принципи економіки й функціонування бізнесу. Вчителі, навчаючи через дію, створювали шанси для практичної перевірки знань, розвитку вміння критично мислити та формування активного ставлення до життя. Залучення членів Клубу до проектів - у тому числі організація конкурсу на найактивніший шкільний клуб підприємництва - сприяло формуванню рис підприємливої людини, розвиткові вмінь і навичок, які знадобляться в подальшій суспільній діяльності. Кожна така ініціатива вимагала спостереження, планування, вирішування проблем, взаємодії та ведення переговорів. Це була нагода до власного розвитку. Досвід доброго, дружнього партнерства, що приносить задоволення під час реалізації заходів, може стати основою для розбудови економічної та суспільної співпраці в дорослому житті.

Головною метою посібника «Уроки з підприємницьким тлом» є представлення різноманітних задумів щодо впровадження підприємницьких ідей до змісту і методів навчання в рамках різних предметів. Важливою ознакою запланованої публікації є її міждисциплінарність, оскільки зміст посібника охоплює майже всі шкільні предмети, але тематика конспектів співвідноситься із навчальними програмами (стандартами).

Конспекти уроків розроблені так, щоб учителі могли формувати не тільки підприємливість та ініціативність, а й усі ключові компетентності, а саме - громадянську і суспільну, мовну, знання рідної мови, вміння вчитися й інформаційно-комунікативну компетентність.

З огляду на всі ці взаємозалежності та зв’язки, до проекту залучено вчителів різних предметів. Пропагування і поширення підприємницької тематики і формування підприємницьких позицій та підприємливого способу мислення - важливий крок до успішної України.